Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Він свідомий, що його теперішній зв’язок з Україною — зв’язок суто естетичний. Він не відчуває матеріальної залежносте від «хутора Зарога»: він економічно залежить од Петербурга, зв’язок же з хутором не виходить для нього за рамки «незаінтересованої насолоди». Перебування в Єсмані, Мотронівці, Зарозі, Черкасах, Качанівці, Линовиці, Сокиринцях і т. д. — це тільки джерела поетичних надхнень.

— Самотній працівник! — казав про себе Куліш в одному з листів своїх.

Куліш працював з ентузіазмом.

Він був великий працівник, бездоганний робітник.

Він міг робити по 14 годин на добу, він працював над силу, згинаючи над столом своє тіло, створене жити на свіжому повітрі, на хуторі серед лісів і степів. Перевантажуючи себе працею, він працював без спочинку й перерв, він з’єднував у собі упертість фанатичного писаки з безкорисною працездатністю, вартою великих учених, і з інстинктивною ретельністю бджоли чи майстра.

Час у Куліша був розподілений, як у старого німця.

Він видавав твори й листи Гоголя, й до нього щодня носили 3–4 аркуші корект із друкарень; водночас він друкував «Чорну раду» українською мовою та другий том «Записок о Южной Руси». «Русская беседа» надсилала йому коректи «Чорної ради» російською мовою; до того ж він улаштував власну друкарню, готував до друку дві книжки, що ними мала дебютувати його друкарня, укладав величезний збірник народних пісень, клопотався з’єднати в один два словники української мови, переробляв написаний у Тулі роман «Шукачі щастя», вів величезне листування, розсилав передплатникам свої видання, возився з небожем Гоголя Трушковським, що збожеволів, готувався до подорожі по Європі, помічав у різних книгах місця, що їх для нього виписувано, мусив ходити по впливових особах в цензурних справах та інше, та інше…

Робота, робота й робота!..

Дзвінки, листоноші, одвідувачі, посланці, метушня, вогкі шпальти корект, папери на конторці, на столі, на стільцях, на вікні, гори паперів на шафі, на полицях, купи рукописів, громаддя видрукуваних аркушів і зброшурованих книжок.

Коли б у добі було не 24 години, а 36 і 48, то для кожної хвилини цього подвоєного дня, потроєної ночі знайшлася б праця і разом турботна думка, що для праці бракує часу.

Та, попри всю Кулішеву енергію, напружену ентузіастичну діяльність, і він знав тягар кімнатної замкненої самотности, втому, відчай, ледарство, нудьгу, той прикрий настрій ніякової й тяжкої розгублености, коли бажана праця здається прикрим примусом і небажаним обов’язком, а всі люди навколо нього ницими й низькими дурнями, людцями, що псують йому життя своїм безглуздим втручанням.

Вищою з приступних життєвих утіх здавалась йому можливість: нічого не роблячи, лежати в блаженній півдрімоті на канапі.