Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

— С обществом, к которому мы принадлежим, — писав Куліш в листі з 8 квітня р. 1853,— мы разлучены огромным неравенством состояний, мест, возглядов на вещи.

Звідсіля й ота Кулішева «байронічна» самота, поза метра, зневажливе ставлення до оточення. Він рвав із сучасністю, щоб творити прийдешнє.

В. Коряк (Українська література. — 1928) визначає Куліша як організатора та першого ідеолога буржуазної української літератури. Куліш виступив у цій ролі ще за часів кріпацтва, тобто в ті часи, коли буржуазія українська тільки починала виростати, оформлятись в певний клас, диференціюватись і відмежовуватись, конструювати свою ідеологію й політичну програму.

Початкова доба початкових оформлень, неостаточна диференційованість, приналежність Куліша до «середнього класу» — все це обумовило недостатню чіткість соціально-політичних поглядів Куліша, його вагання, ухили, політичне та ідеологічне угодовство.

Кулішеві було заборонено друкуватись. Він мусив писати анонімно або ж під псевдонімом «Микола М.».

Ім’я Миколи Макаровича було для Куліша тим шифром, що під ним він ховався від уважного зору «милостивого благодетеля» Леонтія Васильовича Дубельта, начальника III Відділу.

Куліш ховався під шифром не тільки зі своїм авторством, а й з думками своїми. Зважаючи на цензурні заборони й перешкоди, йому доводилося погоджувати свої писання з вимогами офіційної благонадійности. Всі його твори — шифровані й псевдонімні. Для Кулішевих творів властивий розрив між замислом, справжніми намірами автора й виконанням, між зовнішньою тенденцією твору й внутрішнім розумом фактів. Куліш силувавсь писати в офіційному дусі, щоб офіційною благонадійністю прикрити й покрити, врятувати неблагонадійну двозначність фактів, що він їх малює.

Псевдонім як спосіб літературної творчости, маскування як певний спосіб художнього стилю характеризують творчу манеру нашого письменника.

У прикровенній, підцензурній, тій, що ми її тепер знаємо, редакції історичний роман Кулішів з доби «смутного времени» «Олексій Однорог» — це «українські легітимісти 300 років назад», це нібито певна спроба довести миколаївському урядові, що українці і в завірюхах революційної хуртовини залишаються вірними синами «престола и отечества» і в своєму вірнопідданстві ніколи не зрадять законного «Бориса» задля самозваного «Дмитра».

Звичка до компромісів, опортуністичне пристосування до політичної ситуації, постійне писання листів і прохань до III Відділу, до Орлова й Дубельта, цей стиль навмисних і натягнуто-перебільшених упевнень у своїй благонадійності позначився й на Кулішевій творчості.

«Офіційно» головний герой Кулішевого роману, боярич Олексій — легітиміст, прихильник царя Бориса, «неофіційно» — тому спричинилися події, випадок, зовнішні причини й незалежні від героя й автора обставини, — він не тільки опиняється в таборі у самозванця, а ще й рятує «Димитрія» від небезпеки. Куліш зробив усе, щоб з’ясувати для цензури появу Однорога в бунтівників простим випадком і тим захистити себе від можливих закидів та обвинувачень у неблагонадійності. Наміри в Куліша найкращі. Що ж він може зробити, коли події були такі неблагонадійні? Куліш шифрує зраду Олексія Однорога. Зрада Однорога шифрована й псевдонімна, як псевдонімний сам автор.