Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Розрив між тенденцією і здійсненням — це не тільки формальний момент у Куліша, не тільки композиційний спосіб. Способом розриву, десинтезації (Куліш людина «без синтезу») користувався Куліш скрізь і завжди. Спосіб розладу між замислом та виконанням був спосіб його літературного й соціального мислення.

Що цей розлад Куліш цілком собі усвідомив і, усвідомивши, ствердив як неминучий мистецький висновок із зовнішніх громадсько-політичних обставин того часу, про це ми якнайкраще довідуємося з власного Кулішевого листа до М. Д. Білозерського. Куліш писав про свій роман «Олексій Однорог»:

— Не раджу Вам читати його в друкові, коли Ви хочете читати справжній твір автора. Може, можна буде переслати Вам власноручний рукопис… Що робити, коли автор безсилий змагатись з егоїстичним духом свого віку.

У ці ліквідаторські роки після катастрофи р. 1847 Куліш із визнанням власної «безсилости» виразно ставав на шлях ліквідаторства й ліквідаторської опортуністичної погоджености.

Гніт царського самодержавства, що рішуче розгромило перші паростки українського національного руху, Кирило-Мефодіївське братство, кволість початкових етапів розвитку української буржуазії обумовили вагання Кулішеві, нечіткість його ідеологічних спрямовань, непослідовність його поглядів і нерішучість його вчинків.

Протест проти реакційної політики миколаївського уряду, що його важкий гніт аж надто гостро відчував на собі Куліш, перебуваючи під доглядом поліції, цей протест набуває в Куліша не так політичних рис, як морально-філософських. Невдоволення з політичного ладу залишається в Куліша «культурницьким», «ідеалістичним», «аполітичним», «боротьбою за слово». Куліш ухиляється в моралізаторське культурництво, що служить, — як зазначає Плеханов, — «ідеальним» виходом з того становища, з якого не можна вийти шляхом «реальним».

Політична програма Кулішевого українофільства — це проповідь боротьби за слово, моралізаторська проповідь «правдивого серця», ідея «хуторянства», компромістичне вагання між містом і селом, — це анемічні думки, нетривкі позиції, сумнівні оцінки.

З моралістичною проповіддю «добра» й «добрости», просвітником виступає Куліш і в своїх романах. Культурництво — основний тон його взаємин з жінками. Як у сфері політичної акції він обмежується «боротьбою за слово», «проповіддю слова», так само і в коханні він обмежується листуванням з коханою жінкою, «словами», уникаючи зустрічі, побачення, рішучих, остаточних кроків. Він утримується здійсняти кохання: він шукає «ідеальних» виходів з кожної романічної ситуації, дарма що шлях «реального» кохання зовсім не був би для нього неможливий.