Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Це для нього дуже ускладнило б два наступні вбивства, чи не так? — сказала міс Марпл.
— Ускладнило? Та він просто не міг би вчинити їх, — похмуро зауважив інспектор. — Отже, Персівала нам доведеться відкинути. — Переставши стримуватись й ігноруючи обережність, він заговорив із гіркотою в голосі, майже забувши про свою співрозмовницю. — Хоч би куди я пішов, хоч би куди обернувся, я завжди наштовхуюся на одну й ту саму особу. На Персівала Фортеск’ю! Але Персівал Фортеск’ю не міг бути вбивцею. — Трохи заспокоївшись, він сказав: — Щоправда, існують інші можливості, інші люди, які мали не менш переконливий мотив.
— Містер Дюбуа, звичайно ж, — негайно припустила міс Марпл. — І той молодик, містер Райт. Тут я цілком згодна з вами, інспекторе. Як тільки в когось виникає можливість здобути великі гроші, на нього треба звернути щонайпильнішу увагу. Довірливість у таких випадках може завдати великої шкоди.
Попри свій кепський настрій, інспектор Ніл не зміг утриматися від усмішки.
— А ви завжди припускаєте найгірше? — запитав він.
Подібна схильність якось не пов’язувалася з цією чарівною й тендітною на вигляд старою дамою.
— О, так, — сказала міс Марпл із палкою переконаністю. — Я завжди вірю в найгірше. Хоч мені сумно усвідомлювати, що найчастіше я маю слушність.
— Ну, гаразд, — сказав Ніл, — спробуймо припустити найгірше про кількох людей. Це міг зробити Дюбуа, це міг зробити Джералд Райт (у тому випадку, якби він діяв у змові з Ілейн Фортеск’ю і вона підклала отруту в мармелад), місіс Персівал також могла б зробити це, а чом би й ні? Адже вона була на місці події. Але жоден з тих людей, яких я назвав, нас не влаштовує, якщо ми візьмемо за основу вашу фантасмагоричну лінію. Їх не можна пов’язати ані з дроздами, ані з кишенями, повними жита. Це ваша теорія, і може бути, ви маєте слушність. Якщо так, тоді коло наших пошуків звужується до мінімуму, гадаю, ви не станете заперечувати? Місіс Маккензі перебуває в лікарні для душевнохворих, і перебуває вона там уже протягом багатьох років. Вона не мала ніякої можливості ані підкласти таксин у банку з мармеладом, ані вкинути ціанід у філіжанку, з якої пила в бібліотеці чай Адель Фортеск’ю. Її син Доналд був убитий у Дюнкерку. Залишається тільки її дочка Рубі Маккензі. І якщо ваша теорія правильна, якщо вся ця низка вбивств пояснюється давньою історією, пов’язаною з шахтою «Дрозди», тоді Рубі Маккензі мусить перебувати в цьому домі, а є лише одна людина, яка може бути Рубі Маккензі.
— Думаю, ви й самі розумієте, — сказала міс Марпл, — що в даному випадку ви мислите надто категорично.
Інспектор Ніл не звернув уваги на її слова.
— Лише одна людина, — похмуро повторив він.
Він підвівся й вийшов із кімнати.
Мері Дав сиділа у своїй вітальні. Це була маленька, досить скромно вмебльована, але зручна й затишна кімната. Тобто зручною й затишною зробила її сама Мері Дав. Коли інспектор Ніл постукав у двері, Мері Дав підняла голову, нахилену над стосиком бухгалтерських записів, і сказала своїм чітким голосом:
— Заходьте.
Інспектор увійшов.
— Сідайте, інспекторе. — Мері Дав показала на крісло. — Ви можете зачекати бодай хвилину? Рахунки торговця рибою не сходяться із загальною сумою, і мені треба їх перевірити.
Інспектор Ніл сидів, мовчки дивлячись на неї, поки вона переписувала цифри стовпчиком. «Якою дивовижно спокійною є ця дівчина, — думав він, — і яким самовладанням вона наділена». Він був заінтригований, як із ним уже часто траплялося, яка особистість ховається під цими самовпевненими манерами. Він спробував знайти в її рисах схожість із жінкою, з якою розмовляв у санаторії «Сосни». Колір обличчя був майже такий самий, але він не помітив ніякої схожості у формі обличчя. Нарешті Мері Дав підняла голову від своїх рахунків і промовила:
— Так, інспекторе? Чим я можу прислужитися вам?
Інспектор Ніл спокійно сказав:
— Ви знаєте, міс Дав, у справі, яку я розслідую, є дуже дивні обставини.
— Так?
— По-перше, дуже дивно, звідки в кишені містера Фортеск’ю з’явилися зерна жита.
— Це справді дуже дивно, — погодилася міс Дав. — Щодо мене, то я не здатна знайти цьому якесь пояснення.