Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
І через певний час Ебрайт, нарешті, замовив один човен. Коли він був закінчений, Покок заплатив вісьмом хлопцям по долару, щоб ті доставили його в порт Сіетла, звідки його можна було переправити на південь.
Хлопці пропливли на човні через Косу до південної частини озера Юніон. Там вони обережно витягли його з води, перекинули над головами і почали 2.4-кілометрове перенесення по Сіетлу. Кедрова черепаха із 16 ногами, завдовжки понад 18 метрів, перетнула вулицю Мерсер і попрямувала на південь на Вестлейк, занурюючись у рух середмістя. Із головами під човном вони мало що могли бачити, хіба лишень власні ноги і спину хлопця попереду, то ж рульовий біг наперед, розмахуючи руками, щоб попередити зустрічні автомобілі триматися подалі, і одночасно викрикуючи інструкції з веслування: «Шлях, достатньо, хлопці! Ліво руля. Підніміть його вгору!» Вони ухилялися від трамваїв і автобусів, широко розверталися навколо кожного кута, виглядали з-під човна час від часу, щоб зорієнтуватися. Коли вони повернули праворуч і зайшли у торговельний район на 4-й Авеню, люди зупинялися на тротуарі або вибігали з магазинів, щоб подивитися на їхню ходу — вони витріщалися, хихотіли й аплодували. Нарешті хлопці опинилися прямо на Колумбії, пройшли вздовж крутого спуску до порту, хутко перескочили через залізничні колії і безпечно дісталися до доків. Там вони відправили човен до Каліфорнії, де вони незабаром змагатимуться в перегонах проти нього на лимані Окленда.
Того жовтня на човновій станції Вашингтона почала наростати напруга. Тривалі чутки, що другокурсників можуть прив’язати до першого університетського човна навесні, тримали всіх на нервах. Ел Ульбріксон залишався характерно мовчазним щодо цієї теми, але старші хлопці хвилювалися, що це саме собою вже схоже на зловісну ознаку. Чому він просто не припинить чутки і не скаже, що другокурсники матимуть відбір до основної університетської команди наступного року, як завжди? Коли хлопці підходили і ставили весла в стійки, було мало звичайного стьобу та перекидання жартами. Крижані погляди почали змінювати добродушні усмішки. На воді іноді свист лунав із човна на човен, коли тренери були поза зоною чутності.
Поки настрій на човновій станції псувався, так само псувалась і погода. Спочатку це був просто звичайний дощ, але потім, уранці 21 жовтня, прорвало пекло — почалася наступна дія із серії екстремальних погодних явищ, які характеризували середину 1930 років. Величезна циклонічна буря, порівняно з якою шторм попередньої осені виглядав майже як весняний бриз, налетіла на штат Вашингтон.
Вона, здавалося, прийшла нізвідки. О 9-й ранку на озері Вашингтон були не більше ніж легкі брижі, стояв типовий сірий день пізньої осені зі слабкими вітрами із південного сходу, що віяли, імовірно, зі швидкістю 8 кілометрів на годину. За годину безперервні вітри дули з південного заходу зі швидкістю 80 кілометрів на годину. До полудня пориви до 120 кілометрів на годину вже ревли над озером Вашингтон. В Абердині, на узбережжі, вітри перевищили швидкість 145 кілометрів на годину. Це була найбільша буря, яку будь-коли бачили околиці Сіетла.
На Причалі 41 океанський лайнер «Президент Медісон» розірвав свої троси і накренився на пароплав «Харвестер», занурюючи його у воду. Біля порту Таунсенд сейнер «Агнес» також затонув, потопивши 5 рибалок із Сіетла. Довелося рятувати 30 пасажирів із «Вірджинії V», одного з останніх у місті кораблів історичного Флоту Москіто, коли він урізався в причал і зруйнував його надземну частину. У сільській місцевості дахи сараїв і цілі прибудови злетіли в повітря. Ангар літаків на аеродромі «Боїнга» — на той час основному аеропорті Сіетла — розвалився, знищивши кілька літаків усередині. У готелі «Алкі» впала цегляна стіна, убивши китайського постояльця в ліжку. У Гувервіллі бляшані дахи, кружляючи, літали по небу, а халупи просто розпадалися, залишаючи їхніх мешканців стояти приголомшено серед уламків. У сусідній пекарні голодні люди зібралися перед вітриною із дзеркального скла, що відокремлювала їх від полиць свіжоспеченого хліба, сподіваючись, що вітрина вибухне. У студмістечку університету Вашингтона скляні вікна в даху баскетбольного павільйону прогнулися, перекинулися гігантські ялини Дугласа, і 5 секцій тимчасових сидінь на футбольному стадіоні здуло вітром. Буря бушувала протягом 6 з половиною годин майже безперестанку, і коли вона, нарешті, вщухла, упали десятки тисяч кубічних метрів деревостою, було знищено власності на мільйони доларів, загинуло 18 людей, а Сіетл був майже відрізаний від зв’язку із зовнішнім світом.