Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Разом із кедровою обшивкою, прикріпленою до човна, Покок встановлював полози і сидіння, такелаж, компоновку керма й оздоблення. Він пишався тим, що використовував різноманіття північно-західних порід дерев у своїх продуктах — цукрову сосну для кілів, ясен для каркасів, сітхінську ялину для різьблених вручну сидінь, аляскинський жовтий кедр для планширів. Цей останній він любив найбільше, тому що з роками він змінював колір зі старої слонової кістки на відтінок золотого меду, що гармонізував із полірованим червоним кольором кедрових корпусів. Він протягував прозору шовкову тканину через кормову і носову частини і покривав шовк лаком. Коли лак висихав і твердів на тканині, він створював тендітний і прекрасний напівпрозорий жовтий настил уздовж усього судна. Нарешті, він працював над поліруванням, годинами вручну тер кедровий корпус порошкоподібною пемзою і вапняком, наносячи тонкі шари морського лаку, потім розтирав покриття знову і знову доти, доки воно не починало блищати, як стояча вода. Казали, що він використовував 15 літрів лаку, щоб отримати бажану якість полірування. Лише тоді, коли воно яскраво виблискувало і здавалося живим у своїй гладкості та з потенціалом до швидкості, Покок казав, що човен готовий до використання.

Була ще одна річ про кедр, свого роду секрет, який Покок відкрив випадково після того, як його перші човни, виготовлені з цього дерева, перебували на воді вже деякий час. Люди почали називати їх «бананові човни», адже щойно вони потрапляли у воду, їхні носи й корми були схильні до незначного вигинання догори. Покок задумався над цим ефектом і його наслідками та поволі дійшов приголомшливого висновку. Хоча кедр не розширювався та не набухав поперек текстури деревини при намоканні й, таким чином, не мав схильності до деформації, він усе ж трохи розширювався вздовж волокон. Цей ефект становив не більше ніж 2.5 сантиметра набухання при довжині човна 18 метрів. Оскільки кедр був сухий, коли приєднувався до каркаса, але потім ставав мокрим після регулярного використання, деревина прагнула трохи розширитись у довжину. Тим не менш, внутрішній каркас човна, виготовлений з ясена, що залишався постійно сухим і жорстким, не дозволяв цього розширення. Таким чином, кедрова обшивка стискалась, змушуючи кінці човна злегка підніматись і набувати того, що суднобудівники називають «вигином». Зрештою, човен у цілому був під невловимим, але постійним напруженням, викликаним невивільненим стисненням в обшивці, чимось на зразок натягнутого лука, що очікує на постріл. Це надавало йому свого роду жвавості, прагнення вискочити вперед на захопленні весел таким чином, як жодна інша конструкція або матеріал не зможе повторити.