Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Не без єхидства повідомивши, що за вказівкою Ве-личка Володя Храмзов повинен допомогти Олексієві своєю перевіреною на серйозних справах досвідченістю, Іларіонов зажадав звіту: чим Олексій займався три дні?
- Дещо зробив, — ухильно відповів Олексій. Поки що обстановка була не зовсім ясна, і тому він не хотів розповідати Іларіонову історію з Діною.
- Дещо — мало! — заявив Іларіонов і постукав чубуком люльки по столу. — Мені потрібно не «дещо», а шпигунський центр! Три дні сидимо тут, досить байдики бити! Ось яку я задумав комбінацію. Біля церкви живе колишній учитель місцевої гімназії Дугін, есер. Коли мене не зраджує професіональне чуття, а я не пам'ятаю випадку, щоб воно мене зрадило, цей тип з кимось зв'язаний. Тебе тут ніхто не знає. Влаштуємо до нього на квартиру. Будеш стежити і тримати мене в курсі справи, що відбувається в його домі.
— І все? — спитав Олексій.
— Поки все.
— А Володя? Його теж на квартиру? Він же допомагати мені повинен.
— Для Храмзова тимчасово знайдеться інше діло. Надалі, коли тобі вдасться щось виявити у Дугіна, діятимете разом.
— Тобі Величко говорив, що у нас не такий план? — з неприхованим роздратуванням спитав Олексій.
- Це з приводу якоїсь баби, коханки того сигнальника? Говорив! — Іларіонов зітхнув, показуючи цим, що йому нудно пояснювати відом речі.— Михальов, не будь дитиною! Відучись по-учнівському додержуватися того, що тобі звеліли старші. Величко вказав на одну з багатьох можливостей оперативного підходу до завдання, приблизну, якщо так можна висловитись, оп-тимальну, гм... можливість. Але він не знав місцевої ситуації. А я знаю. І я кажу: розшуки тієї дівиці заберуть дорогоцінний час, а користі не принесуть. Доведеться тобі працювати в одному напрямку з нами.
— Доведеться... — Олексій, хмурячись, дістав кисет, потримав його в руках і, не закуривши, поклав знову в кишеню. — А коли я тобі скажу, що вже знайшов ту «дівицю» і що годину тому мене завербували в шпигуни?
— Тебе?
— Так, саме мене.
Маруся загриміла чавунцем, який ставила в піч, і вода, шиплячи, плеснула на вугілля. Храмзов відкрив рота. Іларіонов пильно глянув на Олексія: чи не бреше? — і, переконавшись, що не бреше, уривчасто наказав:
— Розповідай!
Олексій розповів усе, починаючи з зустрічі з Вандою та її чоловіком і кінчаючи побаченням з Діною в неї на квартирі.
Іларіонов схопився. Почав швидко ходити від стіни до стіни, волочачи за собою кучеряві хмарки диму. На щоках його заграли жовна.
— Так! — сказав він, зупиняючись посеред хати.— За Федосовою негайно встановити стеження. Перехопимо тих, хто до неї прийде. Завтра, замість тебе, я сам піду до неї з людьми. Щождо родичів сигнальника, то їх візьмемо цієї ночі!
Тепер схопився Олексій.
— Ти розумієш, що говориш? — мало не закричав він. — Угробити все хочеш? Та ні... Слухай, Іларіонов: операція тільки починається! Якщо ти мені не перешкоджатимеш, я за три-чотири дні дам тобі повний список всього підпілля!
— Чотири дні! — Іларіонов кинувся до стола. — Завтра! Вже завтра ввечері знатиму. Дівка всіх видасть!
— Не видасть! Не зразу в усякому разі!
— Видасть!
— А я кажу — ні! Поки ти будеш її допитувати, вони всі повтікають!
— Погано ти мене знаєш! — Іларіонов вихопив люльку з рота, мундштуком ткнув себе в груди. — За один вечір усіх переловлю. Жодна гадина не втече! Словом, чого розмазувати: сказано — і кінець!
Від усвідомлення зробленої помилки Олексій ладен був відкусити собі язика. І не хотів же говорити, так ні — бовкнув! Цей Іларіонов умить все погубить...
Начальник опергрупи вже надівав кавалерійського кашкета з підтягнутим назад верхом і коротким круглим козирком.
— Зажди, Іларіонов, послухай, як я хочу...
— Не треба. Все ясно!.. Збирайся, покажеш будинок цих... Соловйових, чи як їх?