Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Солових? А їх за що?
Про це, очевидно, Іларіонов не думав. Він промовив не так упевнено:
— Як, за що? — Але відразу ж, не даючи збити себе з пантелику, закричав: — Не розумієш? Контру на волі лишати?!
— Гаразд, начальнику, — сказав Олексій, — роби, як хочеш... Тільки я з тобою не піду, а зараз сяду і напишу рапорт Брокману, і Маруся доставить його в Херсон ще до ранку. Опишу становище і свій план, який ти навіть слухати не бажаєш, хлопці підтвердять! А там шуруй на цілковиту свою відповідальність!
Погроза залучити як суддю голову ЧК вплинула на Іларіонова. До того ж Володя, який мовчав протягом усієї розмови, миролюбно пробасив:
- Чого ти гарячкуєш! Дай людині сказати.
Іларіонов зірвав кашкета, з серцем хляпнув об стіл, сів на лаву. З хвилину дивився в куток — худий кадик стрибав у нього на шиї — потім заговорив несподівано спокійним голосом:
— Попрацюєш тут! Теж мені оперативники, по смерть з вами ходити! Послухаємо, що ти надумав!..
— Ніяких арештів і ніяких стежень поки не влаштовувати,— сказав Олексій.
Кадик на шиї стрибнув сильніше, але Іларіонов стримався.
— Я ввійду в організацію, — говорив Олексій, — заслужу довір'я. Багато часу це не займе: вони й самі, напевне, квапляться. Мене, звичайно, випробовуватимуть, як — не знаю, але тут уже разом щось придумаємо. Якщо вийде, візьмемо всю зграю разом та ще й довідаємося про їх зв'язки. Арештувати Федосову завжди встигнемо. Що б там не було, я й без допиту дізнаюсь, хто на них працює.
- Базікання, — гарячкував Іларіонов. — 3 такими варіантами ще тиждень прововтузимося! А коли шльопнуть тебе?
— Ти про мене турбуєшся?
— Що, коли тебе знищать до того, як ми одержимо відомості?
— Тоді роби по-своєму. А зараз треба скористатися з нагоди — іншої такої не буде. Я вважаю так: хай Храмзов стежить за мною. Не за Федосовою, а за мною, розумієш? Він зуміє непомітно.
— Для охорони, чи що? — презирливо підіймаючи брову, спитав Іларіонов.
— Щоб бути в курсі і допомогти, якщо виникне така потреба, — сказав Олексій.
Іларіонов кинув руки на коліна, хотів заперечити, але його перебив Храмзов.
— Михальов діло пропонує, — сказав він неголосно. — Краще все одно не придумаєш.
Зрозумівши, що співвідношення сил не на його користь, Іларіонов змінив тактику.
— Диваки ви, люди! — сказав він. — Наче я гірше хочу... Будь ласка. План Михальова, за розвідувальною термінологією, гм... називається «подвійною грою». В мене своя точка зору на методи розвідки, але я не наполягаю, будь ласка. Все це можна було б перевірити швидше, але... — Іларіонов підняв плечі і зробив рукою жест, який означав: було б з ким.
- Значить, ніякого стеження не встановлюватимеш? — ще раз спитав Олексій.
— Будь ласка, не буду.
— Ой, як добре! — вигукнула Маруся. Вона з хвилюванням слухала їх суперечку. — От і домовились.
- Але рапорт я все-таки пошлю, — попередив Олексій. — І напишу, що ти погодився з моїм планом.
— Пиши, зроби ласку...
— Зможеш доставити сьогодні ж? — спитав Олексій в Марусі.
— Я дядька Селемчука пошлю, до ранку встигне! — відповіла дівчина, дивлячись на Олексія так, наче вперше бачила його.
— До речі, Іларіонов, сьогодні вбили вістового з пакетом?
— Вбили.
— А що в пакеті?
— Нічого особливого: повідомлення в штаб фронту, що одержана оперативна карта... Врахуй, Михальов, я мушу знати про всі твої дії!
— Цілком зрозуміло! — сказав Олексій.
Потім вони вже зовсім мирно домовилися про всі дрібниці. Іларіонов став таким, яким був раніше, — говорив солідно й енергійно смоктав люльку. Потім він пішов, а Володя з Олексієм лишились: один — ночувати на Марусиному сіннику, другий — писати рапорт.
ЗУСТРІЧ НА ОСТРОВІ
На пошті були люди. Олексій сів на лаву біля дверей і почав чекати, поки вони підуть. Діна зустріла його збентеженим поглядом і ледве помітно кивнула.
Розхитані двері раз у раз грюкали, впускаючи і випускаючи відвідувачів. Вибравши момент, коли на пошті лишилися тільки вихрястий підліток у гімназичній сорочці і жінка, під диктовку якої він щось писав, Діна покашляла, привертаючи увагу Олексія, і олівцем вказала через своє плече на вхід у сусідню кімнату.
Він пройшов туди через відкидні дверці поштової стойки.
У кімнаті з загратованими вікнами, шафами та безліччю квадратних відділень для листів і чавунним штампом на столі сидів чоловік — сивий старик, з довгим, небритим обличчям, порізаним вертикальними зморшками. Він похмуро покосився на Олексія поверх окулярів у металевій оправі.