Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
У вікнах було темно.
- Мої вже сплять, — попередила Діна, — вони рано лягають. Зараз підемо нагору, там моя обитель.
По темних сходах Діна провела Олексія в мезонін. Тут було дві кімнати: менша — спальня, більша — для гостей. У цій другій кімнаті Діна розсунула завіски на вікнах, засвітила пузату гасову лампу під абажуром, що стояла на круглому столику, і присунула його до низької, оббитої товстим зеленим плюшем кушетки.
— Сідайте ось сюди, Альошо, до вогника, — запросила вона. — І, будь ласка, не церемоньтесь, почувайте себе як вдома. Сідайте, звикайте і чекайте мене. Я зараз...
Вона випурхнула з кімнати і застукала каблучками по сходах, залишивши Олексія дивуватись з обстановки, в яку він потрапив. А обстановка була справді незвичайна. В кімнату Діни знесли, видно, все найцінніше в домі: великий, як шафа, годинник з мідними гирями, схожими на снарядні стакани, кушетку, килими, два глибоких крісла, фісгармонію, на якій лежали ноти і товсті томи «Читця-декламатора». Над фісгармонією висіла гітара з червоним бантом на грифі, поряд з нею — портрет Діни: очі мрійливо спрямовані в простір, пальці задумливо перебирають кінчик коси.
Олексій підвівся з кушетки і почав уважно вдивлятися у фотографію. Хто вона, ця дівчина? Невже ворог?.. Щось південне, не російське в обличчі. Смуглява, нервові ніздрі... Так, Солових попався недарма!.. До речі, вона ні разу не згадала про нього. Припустімо, це ще можна зрозуміти. А офіцери? Може, її відносини з ними і справді не заходили далі ніж просте знайомство, залицяння і таке інше?.. А його «лист», який вона розпечатала і прочитала?..
На сходах застукали каблучки, Діна ввійшла з двома тарілками в руках. Олексій сидів на кушетці, де вона його лишила.
— Знаєте,— засмучено сказала Діна,— самовар уже холодний. Але зате я принесла маминого печива і яблук з нашого саду, найсмачніших.
- Це ви даремно! Мені навіть ніяково, — промовив Олексій.
— Дурниці! — Діна поставила тарілки на столик. — Їжте, ви такого печива ще не куштували. Ну, беріть же!
Вона всунула йому в руки рум'яний, розсипчастий пряник з маковими візерунками, взяла з тарілки яблуко і стрибнула в крісло.
— Ну, як, освоїлися трохи? — спитала вона. — Правда, в мене непогано?
— Навіть дуже... Я б сказав, зовсім як раніше. Начебто все на світі добре.
Дійсно, в цій затишній кімнаті з завісками, гітарою і зручними меблями і справді можна було забути, що йде війна і тільки вчора за десять верст від Олешок була перехоплена кавалерійська розвідка білих, що через містечко безперервно рухаються війська, стягуючись для удару по Врангелю. Десь далеко за межами тихого мезоніна залишилось ЧК, товариші, Брокман, Маруся, яка зберігає в плічку сарафана пакетик із страшною отрутою — захист від дівочої ганьби... Перед Олексієм сиділа дівчина, така несхожа на Марусю, що здавалася людиною з зовсім іншого світу, томно дивилася загадковими синіми очима, і щось тривожило в ній, щось одночасно притягало і змушувало постійно бути насторожі.
— Цікаво ви сказали: «Як раніше»! — говорила вона.— Мені й самій так здається. Прийдеш ввечері з пошти і наче відсуваєшся на три роки назад. Тут мовби на острові: навколо вирує, реве, а в мене тихо. Яка не є — а ілюзія нормального життя. — Вона зітхнула. — А працювати доводиться... До речі, побачивши вас, я подумала: таке інтелігентне обличчя — і червоний солдат, навіть не командир! А втім, треба сказати, ви прекрасно освоїлися серед таких, як ці залицяльники з чубами та бантами. Як ви його осадили! Просто чудово! А ви знаєте, вони могли що-небудь таке зробити з вами, у мене навіть в серці похололо! Ви сміливий!
— Таке вигадали!..
— Ні, правда, ви дуже сміливий! їх двоє, а ви один!.. Ви ж не могли знати, що той солдатик заступиться!
— В крайньому разі і нас двоє, — сказав Олексій, вказуючи на револьвер.
— Ні, ні, не кажіть, це було безрозсудно! — Діна замахала руками. — А коли ви сказали, що не завжди вдається стриматися — пам'ятаєте, ви так сказали? — я зрозуміла, що ви собою являєте.
- Що ж?
Діна жартівливо насупилась
- Альошо, ви примушуєте мене говорити вам приємні речі! Але я не скажу, і не розраховуйте! Ось візьміть це печиво і будьте задоволені!.. — Вона нахилилась, схопила з тарілки пряник і кинула його на коліна Олексієві. Потім відкинулась у кріслі, поклала голову на спинку. — Та-ак, от ви кажете: «Як раніше»... А ви пам'ятаєте, що то було за життя? Театри, вечори поезії, Ігор Северянін...
А бали в дворянських зібраннях? Ви, гімназисти, правда, там не бували. А я була! Двічі! Цього з'а-бути не можна, Альошо! На все життя!.. А пам'ятаєте, які актори приїздили? Харламов — чудовнії трагік.