Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
Встаннє Прохор Доброхотов відсидів за спробу вбивства. У чайній штрикнув заточкою приятеля, котрий прилюдно насміявся з нього. Жертва вижила, заточку Помийник устиг викинути, судили його лише за хуліганство. Розкручувати Помийника по повній не було можливості — надто швидко все сталося, інших матеріалів просто не встигли зібрати. Але той, хто спробував убити раз, здатен зробити це вдруге. Начальник карного розшуку Клим Соболь знав це так добре, як ніхто інший.
Від Доброхотова він почув багато цікавого. Виявляється, десь під кінець березня чи на початку квітня в місті з’явився нікому не відомий хлопець, який називав себе сином Рогожина. Сам Помийник особисто Спиридона не знав. Зате Дьоготь, давній друг убитого бандита, визнав — хлопець таки дійсно має спільні риси зі Спиркою.
— Виходить, Савка переховував Федора Рогожина?
— Не знаю, начальнику, ким він там себе називав. Дьоготь допоміг йому кудись залягти. Про їхні справи нічого не знаю. Савка нічого мені не говорив. Тільки коли оце ваші почали шмонати Тюмень, цього Федьку шукати, Дьоготь мені звелів його з міста вивезти. Ну, і…
— Давай, давай, не телися. Уже почав — так не мовчи, — поквапив його Соболь.
Далі історія вийшла зовсім уже ідіотська. Найсмішніше — подібної дурні в практиці не лише начальника розшуку, а будь-якого, навіть зеленого й недосвідченого опера, траплялося дуже багато. Іноді ламаєш голову, дошукуєшся можливих причин, чому терпилі голову сокирою розкололи, ножиком живота до самого пупа розпанахали чи нею обойму в голову розрядили. А причина — ось вона, на поверхні. І така проста, ну прямо сміх і гріх.
За словами Доброхотова, десь на виході з Тюмені, на околиці, Рогожин, пацан натуральний, який зони не нюхав, почав його, злодія зі стажем, підором називати. З чого все почалося, тепер уже не так важливо. Пелена люті заступила Прошчині очі, він схопився за фінку… Отямився вже верхи на неживому Федьчиному тілі. Скільки разів ударив його ножем, не пам’ятає. Зате точно знає — наглухо цього підора замочив.
— Де ж ти трупа подів?
— Закопав… Покажу, де… Там, на околиці, звалище недалеко…
— Чому досі мовчав?
— Думав — обійдеться. Але він Дьогтеві якийсь сигнал не подав чи що. Той мене почав трусити, я в незізнанку… Час іде, я відчуваю — не вірить мені Дьоготь, щось задумав. Ну, я так само ноги зробив, від гріха… Тільки знайдуть вони мене…
— Значить, ти перелякався?
— А то! Я, начальнику, тобі допоможу. Покажу, де трупа закопав. Ти справу закриєш. Але я тобі головного не сказав: це самооборона. Федька чи хто він там перший на мене кинувся. Так само з фінарем… Ти ж можеш зворотного не доводити. Тобі навряд чи зумисне вбивство тут чимось допоможе. Рогожин тобі важливіший, а я на самообороні стоятиму, наче хуй в новобранця. То як?
Труп Рогожина справді був для Соболя важливішим, ніж вирішення проблеми, за якою статтею посадити таку нікчемну істоту, як Проня-Помийник. Тому вирішили — хай буде самооборона.
Не до Дьогтя йому було. І не до придурка Проні Доброхотова.
Оглядати тіло Рогожина підполковник виїхав сам, на хату Дьогтя послав людей, хоча був певен: Савка почує, коли смаженим запахне, і підірветься, адреси не лишить. До речі, так і вийшло, коли він повернувся з місця поховання вбитого.
Труп справді відкопали на тому місці, де вказав убивця. Правда, викопували досить легко. Оскільки труп був заритий поруч зі звалищем, тутешні собаки встигли попорпатися в могилі і обгризти обличчя покійника так, що його не можна було впізнати. Інші частини тіла лишилися цілими, не особливо пошкоджений і одяг, окрім дванадцяти ножових поранень на животі та грудях, ясна річ. Але ніхто, в тому числі Соболь, не знав жодних інших прикмет Федора Рогожина. Окрім тієї єдиної — разючої зовнішньої схожості зі своїм батьком.
Перед начальником карного розшуку на землі лежала людина без документів і без обличчя.
Експертиза підтвердила — тіло лежить у землі від восьми до десяти діб. Це збігалося зі свідченнями Доброхотова. Лишилося оформити все документально й повідомити в Данилівку: нехай Гармаш і його гості згортаються. Пошуки Федора Рогожина відміняються, зниклих людей без них шукатимуть.