Шукачі скарбів

Дзенькнув телефон. Соболь приклав трубку до вуха, коротко відповів: «Добре», опустив її на важіль, одягнув кашкета.

— Затриманий готовий. Можемо їхати. Підженіть машину на задній двір, вам охоронець покаже, куди.

У дворі управління на них уже чекав Прохор Доброхотов. Руки скуті наручниками за спиною. Худенький «сидір» із його речами тримав один із конвойних. Викликати тюремний конвой Соболь не міг — поки затриманого тримали в управлінському КПУ, його охорону забезпечувало управління. Уже в тюрмі йому належить зовсім інше конвоювання. З КПУ Помийника супроводжували двоє міліціонерів у сержантській формі. Для такого серйозного випадку Соболь розпорядився видати їм автомати ППШ. Сам він узяв ТТ і запасну обойму.

Арештованого посадили назад між охоронцями. Підполковник сів поруч із водієм. Кольцов спокійно запустив мотор, і ЗіС виїхав з двору.

— Я хочу глянути, де ви відкопали тіло, — промовив майор за кілька хвилин.

— Чого ж ви мовчали? — прохання дебешника чомусь трошки роздратувало Соболя.

— А в чому проблема?

— Нічого особливого. Просто нам їхати в інший бік. До міського звалища.

— То керуйте.

Майор розвернув машину, і скоро вони виїхали до потрібного їм місця. Останні будинки лишилися позаду, годинник показував лише пів на одинадцяту ранку. Чомусь Соболь згадав, що не встиг віддати заступникові жодних розпоряджень на час своєї відсутності. Лише поставив його до відома, куди поїхав і коли повернеться. Дивно, але тутешній криміналітет, стривожений міліцейською активністю, на якийсь час згорнув активну діяльність. Через те спостерігався незвичний у цих північних краях спокій. За останній тиждень — жодного вбивства, якщо не рахувати одного алкоголіка, котрий стукнув співмешканку, таку саму алкоголічку, чавунною праскою по голові, й одного удару виявилося досить, аби…

— Зупинимося на хвилинку. Давайте вийдемо, я хочу сам подивитися, де саме знайшли тіло.

Кольцов першим вибрався з машини. За ним — Соболь. Конвойні на задньому сидінні не поспішали, і майор жестом наказав їм так само виходити. Але коли один із міліціонерів почав цупити за собою Доброхотова, дебешник заперечливо похитав головою:

— Хай сидить. Він мені зараз не потрібен.

Конвоїри підступили до Соболя. Тепер вони стояли поруч, майже впритул один до одною.

Підполковник першим уловив дивний рух правиці Кольцова, спрацювала підсвідомість, його рука вже лапнула кобуру, та майор виявився на диво спритним. Соболь іще тільки витягав пістолет, а Кольцов уже стріляв.

Перші дві кулі влучили підполковнику Климу Соболю в груди.

Конвоїри навіть не встигли підняти автомати. Вони тримали їх на плечах, так і попадали, звалені кулями блакитноокого. Підійшовши до лежачих упритул, він витягнув ТТ з кобури підполковника, зсунув запобіжник і послав по кулі в кожну голову. Подивився на зіщуленого в машині злодія, спокійно заховав пістолет підполковника в кишеню, свій наган із порожнім барабаном викинув у канаву, повну брудної смердючої води. Потім старанно обшукав кишені всіх трьох. Знайдені документи так само кинув у воду. Намацавши в нагрудній кишені кітеля Соболя щось тверде й невеличке, поліз туди рукою і витягнув запальничку.