Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
— А як же зі мною? — нарешті видушив із себе майстер.
— З вами? — перепитав лейтенант, кинувши погляд на останню сторінку заяви: «… Я засуджую не тільки Басистого, Одура, Штрома, Божка, засуджую й себе і клянуся зробити все, щоб виправити помилку…» Він не став далі читати. Всміхнувся.
Гончаренкові здалося, наче сонце знову засяяло.
— Добре, що ви все усвідомили і самі почали боротися зі злом. Це єдиний правильний вихід, — Юрій замовк на мить. — То хіба вам не легше стало на серці?
Гончаренко зітхнув:
— Наче камінь скинув…
У цю мить відчинилися двері й до кімнати увійшов рожевощокий капітан, від якого віяло здоров'ям і добродушністю.
Помітивши сторонню людину, він відійшов до вікна, чекаючи, поки лейтенант закінчить розмову.
— Бачите, уже вам і легше, — резюмував Юрій, підписуючи Гончаренкові перепустку. — Звичайно, не відразу спокутуєте свою провину, але, думаю, що зрештою все уладнається.
— Я хочу іще чим-небудь вам допомогти, — несміливо зголосився майстер.
— Добре, — відповів Гармаш. — Зайдете днів через три.
Гончаренко взяв перепустку, вклонився Юрієві і навіть незнайомому капітанові, потім, немов не маючи сили залишити цю кімнату, ще раз із благанням і надією глянув на оперативника.
— Вітайте Марину, — попросив лейтенант. Гончаренко радо кивнув головою і вийшов…
— Ну от, — промовив капітан. — Двокімнатна квартира на вулиці Горького. Прописана молода жінка з матір'ю. Обидві фактично живуть у Боярці, в родичів, але зберігають за собою квартиру. Ваші клієнти звили там розпусне кубло. Думаю незабаром накрити їх там. Хочу тільки погодити цю акцію з вами, щоб не зірвати ваших планів. Падлюки які! Мерзотники!
У Юрія перед очима раптом постала Інна. Здавалося, і на неї впала брудна тінь від Божка, немов і її затягли в те кубло. Здригнувся на мить, уявивши дівчину у такому товаристві.
Ні, ні, з нею вони не могли так повестися. Це не наївне дівчисько, яке дасть себе ошукати або спокуситься на гроші. Божко з нею стриманий. Але чому? Навіщо вона йому? Одружуватися, здається, не збирається… Та й повірити в його щиру любов важко. Такі спустошені душі не вміють по-справжньому кохати…
І невже Інна сама не відчуває, що то за птах Андрій Севастянович? Така чутлива, з витонченими смаками, така вимоглива!..
До його свідомості пробилися слова капітана, який, не дочекавшись відповіді, знову нагадав:
— Нам треба узгодити свої дії, товаришу Гармаш.
— Звичайно, звичайно, — механічно погодився Юрій.
І він нічого їй не може сказати, не може попередити, щоб вона порвала з Божком будь-які стосунки. Як тяжко іноді зберігати таємниці.
Але він не має права не рятувати дівчину. Заради неї, заради самого себе… Мусить зустрітися з нею і знайти такі слова, щоб застерегти її, не виказуючи службових справ… А може, відмовитися від неї, вирвати з душі? Хіба не зустріне колись хорошу, чисту дівчину. Таку, як Маринка?!
Серце його бурхливо запротестувало. Тепер, коли здалося, що й Інні загрожує якась небезпека, вона стала йому ще милішою.
— Ходімо до Вовченка, — відповів капітанові. — Це може вирішити тільки він.
Мертвий дім
Із сином Басистого лейтенант познайомився на міських змаганнях. У волейбольному фіналі зустрілися команди міліції та університету.
Перемогли студенти і, вітаючи їх, Юрій міцно потиснув руку чорнявому хлопцеві, якого вперше побачив на молодіжному вечорі.
Кілька разів після того Гармаш заходив до університетського спортивного залу. Якось вони вийшли разом з Анатолієм і, розмовляючи, довго блукали київськими вулицями.
Довідавшись, що Юрій ще й шахіст, Анатолій запросив його в гості. Та лейтенантові не хотілося скористатися з цієї несподіваної нагоди потрапити в хату Басистого, яка уявлялася йому лігвом звіра. Було нелегко поєднувати в собі часом суперечливі почуття в єдиному цільному «я». Розмовляючи з Анатолієм, пам'ятав, що це син не викритого ще злочинця, а він, Юрій, працівник міліції. Часом ловив себе на тому, що слухав хлопця з підозрою, зважуючи кожне його слово, — і від цього ставало незручно, Адже, знайомлячись із молодим Басистим, менш за все збирався вистежувати його, довідуватися що-небудь про директора фабрики «Оріон».
І весь час лейтенанта не залишала неспокійна думка, чи здогадується Анатолій, хто такий насправді його батько і хто новий спортивний товариш — волейболіст і шахіст — Юрій.
Він міг, звичайно, ризикнути: відкрити юнакові карти і навіть спробувати залучити його до боротьби із злочинницькою зграєю. Хлопець, на його думку, був чесний і принциповий. Але це було б безсердечно, і Юрій вважав, що не всі засоби добрі, навіть коли мета благородна. З якимсь чисто людським співчуттям думав, що Анатолія чекає трагедія, яку ніхто не в змозі відвернути, і що тоді вже доведеться про все сказати відверто, можливо, й самому завітати в його дім трагічним вісником.