Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Проте якось, виходячи з Публічної бібліотеки і несподівано зустрівшись з юнаком, він погодився зайти на партію в шахи.
…Квартира директора фабрики «Оріон» — своєрідний взірець маєтності. Вже у передпокої — вмуроване в стіну величезне дзеркало, паралельний телефонний апарат на полірованій тумбочці і така ж блискуча настінна вішалка — відчувався продуманий, строгий, наче в музеї, стиль. Можливо, таке враження створювала велика бронзова голова Мефістофеля, який з свого кутка саркастично поглядав на кожного, хто заходив до квартири.
Анатолій запросив гостя у свою кімнату, і Юрій пройшов через вітальню, обережно ступаючи по товстому китайському килиму. Тепер йому і справді здалося, що потрапив до музею — стільки скульптур і картин зібралося у великій, захаращеній речами вітальні.
Несподівано набігли спогади. Давно колись мати взяла його до сусідки, якій шила плаття. Як несміливо ступав він босими ногами по килимах просторої хати, серед дзеркал, кришталю, як здивувала й приголомшила вся та пишнота дитячу душу.
Хто-хто, а Юрій тепер добре знає ціну такого багатства. Згадав, як на початку своєї роботи з олівцем підраховував достатки директора — вартість майна визначив тільки меблями, та й то прикинув приблизно, за середніми цифрами…
Це, мабуть, у десятки разів менше, ніж коштують ці унікальні твори мистецтва.
Щоправда, затримавшись у вітальні, Юрій помітив на двох картинах бронзові таблички з чорними літерами і здогадався — твори дуже давні й надзвичайно цінні.
Цілу картинну галерею і десяток скульптур, звичайно, міг придбати тільки такий пройда, як Басистий! Он картина Шишкіна[9], полотна якихось невідомих художників. Певно, господар вважає, що так зберігати гроші краще, ніж в ощадкасах і навіть тайниках…
У своїй кімнаті, повній книжок, Анатолій розклав шахівницю.
Розставляючи фігурки, Юрій знову міркував над тим, чому Анатолій не здогадується про темні справи свого батька. Про картини Басистий, напевно, вигадав для сина легенду, як рятував твори мистецтва від фашистів. Чому ж у такому разі комсомолець не подумав, що ці скарби належать не тільки його батькові, а всім людям, чому не вимагає, щоб їх віддали до музею, а німецькі твори повернули на батьківщину? Адже як зворушливо виступав він на зборах молоді, як запально говорив про дружбу народів.
Потім Юрій подумав, що він занадто суворо судить цього хлопця, який ще вчора ходив у коротеньких штанцях.
Ймовірно, в очах сина батько — найдостойніша людина. Природним Анатолію здається й те, що той одержує високу зарплату, преміальні… Має за що придбати автомобіль, гарні коштовні речі. Хто ж тоді може добре жити, як не такі, як його батько? Фронтовик, нагороджений орденом і медалями, директор фабрики, який виконує плани і про якого писали в газетах, — він був так само вшанований і в своїй сім'ї.
Хіба міг хлопець здогадатися, що все те лише маска, під якою нічого хорошого не залишилося, що старі заслуги по інерції виштовхують батька на поверхню життя до того часу, коли раптом усі побачать, що король голий, що в нього є інше, сховане від сім'ї і людей, гидке життя.
Такі, як Басистий, не розкривають своєї справжньої душі навіть у сім'ї. Синці під очима після гулянок, часом тяжкий настрій Володимир Августович вміло списує за рахунок роботи, плану, виробничих труднощів… Вдома він правовірніший за аллаха. Він і тут пересмикує карти, виголошуючи благородні істини, і забирає собі ту повагу й честь, що належать самим істинам, а не йому…
Так розумів Юрій життя родини Басистого. На мить з'явилася дивна для нього, дещо егоїстична думка: який він, Юрій, щасливий, що його не спіткала така трагедія!.. Адже діти батьків не вибирають…
І дружина, либонь, не про все догадується, думав він, хоч, звичайно, вона краще знає чоловіка, ніж син батька…
От вона увійшла до молодих людей. Постукала в двері, зупинилася на порозі кімнати.
Юрій побачив моложаву, в міру підфарбовану біляву жінку. З маленьких вух звисали довгі сережки з коштовними камінчиками.
Вона привітала гостя кивком голови і тихо спитала сина, чи не голодний він.
Анатолій, який у цей час зробив хід, похитав головою.
— Але ж ти із занять!
9
Шишкін Іван Іванович — (25 січня 1832 — 20 березня 1898) — російський художник-пейзажист, живописець, рисувальник і гравер-аквафортист. Академік (1865), професор (1873), керівник пейзажної майстерні (1894–1895) Академії Мистецтв. Засновник товариства пересувних художніх виставок. Найвідоміша робота — «Ранок в сосновому лісі», 1889р.