Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Коли я закінчую розповідь, вона, дуже збуджена, підводиться і, ходячи сюди-туди по кімнаті, із запалом каже:
— Чудово! Це підтверджує всі висновки, які ми робили на підставі поодиноких фактів.
Мене приголомшує це «ми». Пірс крадькома позирає на мене і, не перестаючи ходити по кімнаті, помічає мій подив.
— Все це підтверджує Реджіналдові й мої думки, — каже вона.
Ці слова викликають у мене повну недовіру, бо я добре знаю, що Джоан не втаємничує «бідолашного Реджіналда», як вона висловлюється, у справи, які її цікавлять. Це «ми» не стосується подружжя Пірсів, я певен. Джоан зупиняється, зводить на мене погляд і каже:
— Ральфе, дозвольте поставити вам одне запитання.
— Ставте скільки хочете, тільки прошу вас, не ходіть сюди-туди й не сідайте в крісло-гойдалку!
Пірс, сміючись, сідає на вільний стілець.
— У вас і досі таке чутливе серце, Ральфе? Ось моє запитання: як ви почуваєте себе після від’їзду Аніти?
— Мабуть, добре.
— Як це «мабуть, добре»?
— Не стану заперечувати, спершу її від’їзд мене дуже засмутив. Але потім я відчув себе вільним. Чому б вам про це не сказати? Сьогодні ввечері я відчуваю величезну полегкість від думки, що більше на неї не чекатиму.
Мовчанка. Її блискучі доскіпливі очі втуплюються в моє обличчя.
— Ральфе, ще одне запитання. Аніта покинула вас назавжди?
— Що стосується особисто мене, так.
— Хочете сказати, навіть якщо вона повернеться до вас через рік чи два, то…
— Ні, мені це повернення не потрібне. Розумієте, Джоан, сьогодні вранці я дещо збагнув: я більше не люблю Аніту.
Мовчанка. Джоан дивиться мені у вічі своїм проникливим поглядом і каже:
— Ви зненавиділи її через те, що вона пожертвувала вами задля своєї кар’єри?
— О ні! Це я зрозумів би. Я засуджую Аніту за те, що вона залишається на службі в тиранії, навіть більше — тиранії, ідеологію якої вона не схвалює. Атож, я знаю, чим вона себе виправдовує. Зостаючись біля Бедфорд, вона, мовляв, намагається обмежувати її шкідливу діяльність. Але так виправдовуються всі опортуністи. Насправді Аніта страшенно цинічна. Вона зреклася філософії свого життя. І задля чого? Задля посади посла!
Пірс випростує спину й, поклавши на коліна долоні, дивиться на мене.
— Нарешті, — каже вона. — Нарешті! — Її руки здіймаються вгору. — Нарешті, Ральфе, полуда спадає з ваших очей! Нарешті ви бачите речі такими, які вони є!
Я підводжу брови.
— Але ви, Джоан, досі в наших розмовах завжди захищали Аніту!
— Я змушена була це робити! Мені не хотілось посваритися з вами! Я хотіла, щоб ви самі побачили правду. Нарешті це сталося! Ви самі все збагнули! Розкусили Аніту. То, дозвольте вам сказати, була страшна пляма на вашому гербі. І ви її змили. — Потім Джоан тріумфально додає: — Я завжди вірила у вас, Ральфе! Завжди казала, що рано чи пізно ви самі все зрозумієте. Браво, Ральфе! Тепер ми зможемо з вами працювати!
Я знову звертаю увагу на це її «ми». Звертаю увагу й на те, що Джоан уже майже відверто наголосила на цьому слові.
Вона нахиляється вперед і скоромовкою каже:
— Слухайте, Ральфе, ви тут уже двадцять хвилин. Це означає, що коли я знову ввімкну підслуховувальний пристрій, то нам доведеться говорити про всяку всячину ще цілих двадцять хвилин. Це надто багато. До того ж я побоююсь, що хтось засік час, коли ви зайшли до мене, й одразу ж доніс про це службі підслуховування. В такому разі вони неодмінно здогадаються, що на стрічці записано не всю нашу розмову, а крім того, на моєму пристрої теж є приховані перестороги. — Помовчавши, вона провадить: — Ральфе, час біжить. Я попрошу у вас про дві речі: віднині не робіть нічого, не порадившись зі мною.
— Нічого не робити? Що ви хочете цим сказати?
— Наприклад, не давайте негативної відповіді Федеральному сім’яному банку.
— Як?! Ви й про це знаєте?
— Ну звісно.
— Я ж вам про це не розповідав!
— Розумієте, тут таємниці немає. Я дізналася про це від Муч, а їй розповів Стайн.
Пауза.
— А Муч належить до тих жінок, яким можна довіряти?
Пірс хитає головою.
— Загалом Муч гідна довіри. Але вона, на жаль, скомпрометувала себе, і тепер за нею пильно стежать.
— Скомпрометувала себе?
Пірс сміється своїм уривчастим сміхом, схожим на крик чайки.
— Ох, Ральфе, ви не народилися для того, щоб жити в умовах диктатури! Пригадуєте, як я завадила вам заперечити Рут Джеттісон? А Муч їй заперечила.