Мій тато — кілер
- Автор: Є Євген
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-061-3
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мій тато — кілер». Краткое содержание книги:
Депутат. Не для всіх.
Пожежник. Банально.
Мент… еее… себто, міліціонер?… Ну, ви самі зрозуміли.
Може, кілер? Зважаючи на героїв сучасних російських телесеріалів та різних бойовиків, цілком можливо. Втім, вирішувати тільки вам. Ми лише радимо прочитати новий твір Євгена Є. Автор у своєму стилі вирішив поміркувати на тему: а чи можуть бути у кілерів діти, і як вони сприйматимуть професію свого батька. Може, пишатимуться, може, соромитимуться, а може, замовлять когось батькові…
Увімкнувши світло, Бауер освітив гори схованих у цьому підвалі грошей і тільки тоді відповів на запитання близнюка-збоченця «за скільки»:
— Скільки винесеш, усе твоє.
— Оце так…
Ми всі були шоковані, бо ніхто з нас ще ніколи не бачив такої купи грошей — вісім мільярдів.
— Холера…
Тільки торік «чорні» банкіри відмили понад сто дев’яносто мільярдів, що належали мафії.
КНИГА ЧЕТВЕРТА
Частина перша
На купі грошей
Автомобілям дісталося. Ми їхали, димлячи пробитим радіатором. З бортом, який викрешував іскри на люках.
Вийти, відірвати деренчливий бампер.
— Підштовхни.
Упершись руками в решето багажника, змусити «мерс» завестися, і заскочити в нього просто на ходу.
Майже дві години ми їхали лісовою запущеною дорогою, підстрибуючи на тих самих вибоїнах, на яких шістдесят років тому погойдувалися гармати німців.
— І куди це ми? — запитав у свого глухонімого сусіда Вітя. — Не знаєш? І я не знаю.
Запущеною дорогою до не менш запущеного кістяка недобудованого ще до Другої світової елеватора.
— Клас, — сказав Вітя, коли фари освітили вежу і нерівні стіни зерносховища. — І що ми тут будемо робити?
Але Бауер натис на кнопку невеликого пульта, який витягнув із залізної коробки, і всі будівлі елеватора, а також ліс довкола нього освітились сотнями ламп, що перетворили ніч на день.
П’ять мільйонів витратив Володя, щоб зробити з цих куп сміття бункер. Це було розумне вкладення: що війна з тріадами — ми могли перечекати тут навіть Апокаліпсис. Тут було влаштовано арсенал із трьома десятками армійських ящиків. Та тільки не вистачало їжі і засобів першої допомоги. Тому обом нашим пораненим довелося обійтися тими бинтами й аспірином, які виявилися в аптечках наших машин.
Але ні охоронець, ні відставник-спецназівець не стогнали і не просили відвезти їх до лікарні. Перший тому, що не міг кинути свого боса, а другий, поранений у живіт, розумів, що його вже все одно не врятують.
Будучи смертельно пораненим — так, що ніякі засоби вже не зможуть його врятувати. — самурай повинен шанобливо звернутися зі словами прощання до старшого за становищем і спокійно випустити дух, підкоряючись неминучому.
Другим натисканням кнопки Бауер відкрив іржаві ззовні і багатошарові сталеві під іржею ворота, що вели до влаштованого під землею сховища.
Кодові замки, електронні ключі, визначники голосу, а за ними три підземні зали, найдальша з яких і виявилася забитою грошима.
Піраміди були настільки величезні, що навантажувач, який стояв біля однієї з них, здавався не більшим за візок із супермаркету.
— Ні хріна собі…
— Отже, якщо все скінчиться добре, — сказав Володимир Михайлович, — то кожен із вас зможе взяти собі стільки, скільки захоче.
— Точно? — запитав найманець, який воював у Латинській Америці, в Африці, в Югославії, на Кавказі і ще хтозна-де.
— Слово честі.
— А якщо ми зараз вас кокнемо, візьмемо гроші й поїдемо собі?
Але реалізувати цю ідею їм так і не вдалося.
— Китайці, — сказав охоронець, піднявшись на балкон до бійниці, що закривалася сталевими жалюзі.
Просто один постріл услід. Просто невеликий датчик, загнаний у борт однієї з наших машин. Просте зображення — зелена точка на моніторі з картою Харкова, і ось пан Юй привів п’ять сотень своїх людей, щоб забрати гроші.
— То ми точно заберемо все, що зможемо? — запитав близнюк Оверченко.
— Точно.
— Тоді влаштуємо їм…
Вертикальні сходи до балконів з бійницями, електропідйомник до доту на верху недобудованої вежі, захована за розсувними панелями «система спостереження за периметром» і внутрішній зв’язок:
— Вони біля воріт.
— Бачу.
Я влаштувався на самому верху. Моїми компаньйонами виявилися брат-близнюк і онкохворий убивця.
— Гвинт би з трубкою, — сказав останній.
— Ми їх і так дістанемо, — сказав близнюк.
У першій атаці пан Юй утратив сорок п’ять чоловік. У нас же стало на два десятки ламп менше. Але і без них усе навколо сяяло, як площа святкового міста.
У похвалі говориться: «Гідний замилування [Ясуноко] з роду О-томо шанував Будду, дотримувався Закону з чистим серцем і вірністю, і доля його була щаслива. Життя — досконалим і довгим. У справах управління він відзначався мужністю, а його шанобливість до батьків передалася нащадкам».