Мій тато — кілер
- Автор: Є Євген
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-061-3
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мій тато — кілер». Краткое содержание книги:
Депутат. Не для всіх.
Пожежник. Банально.
Мент… еее… себто, міліціонер?… Ну, ви самі зрозуміли.
Може, кілер? Зважаючи на героїв сучасних російських телесеріалів та різних бойовиків, цілком можливо. Втім, вирішувати тільки вам. Ми лише радимо прочитати новий твір Євгена Є. Автор у своєму стилі вирішив поміркувати на тему: а чи можуть бути у кілерів діти, і як вони сприйматимуть професію свого батька. Може, пишатимуться, може, соромитимуться, а може, замовлять когось батькові…
Я розповів їм про Дмитра. Про пана Кадуцо і його банду. Розповів їм, чому вони з’явилися в Харкові і звідки довідалися про диск.
І сказав:
— Вирішуйте.
— А ти що думаєш? — пильно дивлячись мені в очі (ну звичайно. Це ж я привів сюди японців. І саме я підставив вітчима своєї дочки під усі інші неприємності) запитав Бауер.
— А мені пофіг, — сказав я. — Ось сидить моя дочка, і я зроблю все, щоб вона сиділа тут доти, поки не здохне останній китаєць. А щодо ваших грошей, то зараз вони просто папір. Хочеш, покажу, як вони вміють горіти?
— Ясно, — сказав Бауер і обернувся до свого боса. — …?
— Добре, — сказав Володя. — Давай поговоримо з ними.
Переговори були довгими. До розрядження батарей у телефоні. Через дві атаки людей пана Юя, в яких підстрелили Вітю-шарпея і старшого з однояйцевих братів.
— Так…
— Передзвоніть.
— …
— Ми…
— …
— Ні…
— …
— За умови…
— Передзвоніть…
— …
— Передай йому…
— Ну і що?
— …
— Ні.
— …
— Так…
— …
— Я повторюю…
— …
— Скільки?..
— …
— Передзвоніть.
Я сів поруч з Маринкою, і вона одразу ж вдячно пригорнулася до мене.
— Це твої друзі?
— Дядько Дмитро.
— З дядьком Сашком?
— Ні. Але з ним багато славних хлопців.
— Вони нам допоможуть?
— А це як вирішить твій другий татко.
— Він розумний, — задумливо мовила Маринка.
— Будемо сподіватися.
— Добре, — вирішив нарешті Володя. — Ви отримуєте гроші. Ми одержуємо волю, п’ять відсотків від загальної суми і вільний виїзд із міста.
— Ми, — нагадав найманець-професіонал.
— І наші люди, — сказав Вітчим, — беруть собі мільйонів по десять-дванадцять.
— …?
— Ні. Їх небагато. Сім чоловік.
Виявилося, що він порахував і мене.
— Так. Добре. Ми чекаємо. Що? Звичайно.
І кинувши телефон на найближчу з грошових пірамід, сказав Бауеру:
— Через дві хвилини вимкнеш усе світло по периметру.
Через дві хвилини Бауер вимкнув світло — і якудзи пішли в атаку.
Трощи ворога, якщо вважаєш його слабким. У великомасштабній Стратегії, коли бачиш, що в супротивника мало людей чи людей багато, але дух їх слабкий і збентежений, закидай ворога шапками, буквально трощи. Не розслабляйся, супротивник може отямитись. Учися духу розтрощення, збираючи енергію в кулак.
Частина друга
Добрі японські друзі
Вірність і відданість… Мда… І вміння вбивати…
Японці атакували з бойовим кличем. Китайці вискакували їм назустріч. І скрізь, принаймні перед моєю надщербленою кулями бійницею, було видно якудз, які вбивали китайців, і японців, які вбивали стрільців тріади.
Низькорослі. Мініатюрні жителі Островів Вранішнього Сонця і головаті, присадкуваті мешканці Піднебесної Імперії.
Зрісши на ідентичних уявленнях про честь, життя та обов’язок, вони боролися з такою люттю, з такою зневагою до власної смерті, що цей бій не міг тривати довго. Адже це був навіть не бій, а винищування один одного. Виграти міг тільки той, хто винищить усіх, до останнього, ворогів.
Десятки людей, які падають і застигають уже назавжди. Без емоцій, без ненависті, без криків смерті і зойків про допомогу.
У шквалі вогню, що обрушився на нас з усіх боків.
І раптом усе скінчилося. Миттєво. Двома десятками останніх пострілів.
— Що сталось?
— Вони перемогли.
— Хто? — запитав Володя, для якого і тріади, і якудзи були на одне лице.
— Японці, — відповів я.
Утративши майже всіх своїх.
А потім ми почули гуркіт каміння біля сталевих дверей бункера:
— Агов! Там хтось є?!
Це був Дмитро.
— Виходимо?
— Давайте спробуємо.
Ми відкрили ворота сховища, цілячись у японців. Але стріляти вже не було потреби.
Кадуцо-сан зустрічав нас біля самого входу.
Безпомилково визначивши, що Володя і є власником відбитих ним мільярдів, він уклонився йому і сказав: