Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— І як же це сталося? — мовив крізь сон Тіурі.
— О, дуже давно, ще до того, як я народився, молодий лицар короля Унавена йшов через гори, заблукав і потрапив у завірюху. Він засурмив у ріг, а Менаурес почув і пішов його шукати. І знайшов на тій самій нікому не відомій стежині. Лицар уже проминув Перевал і був неподалік від мети. Менаурес назвав це дивом, бо лицар узагалі не знав шляху в горах. Це був відважний юнак, пізніше він став славетним лицарем. Його звали Едвінем.
Тіурі миттєво прокинувся.
— Едвінем? — повторив він.
— Ти чув про нього?
— Так.
— Ти його знаєш?
Тіурі відповів не одразу.
— Так, — вимовив він нарешті. — Одного разу я зустрів його.
— Правда? І навіть говорив з ним?
— М-м-м. так.
Паккі припіднявся — і Тіурі почув його шепіт:
— Скажи, тебе ж звати Тіурі, так?
— Так, — відповів здивовано юнак.
— Я знаю пісню про лицарів короля Дагоната, про велику битву на сході. Слухай:
Чи чув ти пісню, мій друже,
про битву на сході,
про лицарів
і про прекрасні й далекі часи?
Як Дагонат, наш суверен, вів до бою свою дружину
і як здався в полон переможений ворог відважному паладину.
Король одягнений в плащ пурпуровий, у золотій короні, на білому коні, він величний,
як у палаці на троні.
Хто правобіч він нього, чий щит, блиск золота на лазурі?
Найхоробріший із повірників -відважний граф Тіурі.
— Лицар Тіурі, Тіурі Хоробрий — це твій батько? -урвавши пісню, несподівано спитав Паккі.
— Як ти здогад. — почав було Тіурі, але обірвав себе: — Так, він мій батько.
— Тоді й ти також лицар! — схвильовано прошепотів Паккі.
— Ні, я — ні. Я був лише зброєносцем.
— Але ж ти згодом станеш лицарем, правда? Спочатку паж, потім зброєносець. адже так? Розкажи!
— Спершу я служив пажем у матері, тоді зброєносцем у батька, — Тіурі усміхнувся в темряві, бо пригадав щасливі роки в Тейурі. Уперше за багато днів подумав він про своїх батьків. Як вони там? Чекають його в Да-гонатбурзі чи повернулися до свого замку? — А коли мені виповнилося тринадцять, став зброєносцем лицаря Фартумара.
— Лицар Фартумар, — шанобливо повторив Паккі. -Про нього теж співають у тій пісні:
А білий щит з червоним -від короля лівобіч, -то лицар Фартумар, чий ріг на бій скликає війська...
— Потім я служив королю Дагонату. Кожен, хто прагне стати лицарем, має пройти королівську службу.
— Коли ж тебе посвятять у лицарі?
— Мене мали посвятити, але тепер не знаю, чи стану ним. Я порушив правила, а король суворий.
І Тіурі розповів Паккі про ніч у церкві, про голос, що благав відчинити двері, про незнайомця, який просив його передати листа Чорному Лицарю з Білим Щитом. Розповів, як знайшов лицаря, що помирав, і прийняв від нього доручення доправити листа королю Унавену...
— Ах, — зітхнув Паккі, — я називатиму тебе Лицарем з Дорученням. Ти не міг вчинити інакше.
— Ні. Не міг.
— А Чорний Лицар з Білим Щитом, хто він?
— Лицар Едвінем, граф Форестерре. Але про це я дізнався пізніше.
— Я радий, що ти розповів мені це. Можливо, хочеш розказати більше — про те, що ти пережив, доки не дістався до нас. Я б хотів стати твоїм зброєносцем.
— Але я не лицар.
— Звісно, ти лицар!
— Я б волів, аби ти став моїм товаришем, другом.
— Справді? Тоді будьмо друзями.
Вони помовчали.
— Я міг би слухати й слухати, — мовив Паккі, — але час спати. Тільки спершу обміркую все те, про що ти розповідав. На добраніч.
— Добраніч, — відгукнувся Тіурі.
І в хижі розляглася тиша.
5. Туман і сніг
Вранці хлопці прокинулись одночасно. Паккі підвівся першим і визирнув із дверей:
— Туман, так я і думав.
Тіурі теж підвівся. Світ за дверима зник; усе потонуло в густій сіро-білій імлі.
— Я одразу це відчув, щойно прокинувся, — зізнався Паккі.
— Що ж тепер робити? — Тіурі тремтів від холоду.
— Може, невдовзі розсіється. Зараз ще рано — сонце поки низько. У будь-якому разі ми можемо пройти до Зеленого ґанку — виступу, куди я й із заплющеними очима дійду.
Тіурі промовчав. Він дивувався: «Як же тут можна знайти дорогу, якщо навколо геть нічого не видно?»
— Проте тепер можна розкласти вогнище, все одно ніхто не помітить, — сказав Паккі. — Але давай спершу поїмо як слід.
Тіурі пропозиція сподобалася. Невдовзі вони вже сиділи біля вогню — слухали веселе потріскування та із задоволенням снідали. Згодом знову визирнули — начебто посвітлішало, проте туман усе ще був густим.