Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
І тут Тіурі спитав про те, про що хотів дізнатися, хоча це й була чужа таємниця.
— А ви знаєте... ви знаєте, що написано в цьому листі? — прошепотів він.
— Ні, — відповів відлюдник, — я про це відаю так само мало, як і ти.
— Може, це було й зайве запитання, але ви вмієте передбачати.
— Я живу на самоті, але знаю світ там, унизу, біля підніжжя гір. Іноді чую новини від паломників, які приходять сюди, а ще більше дізнаюся, коли розмірковую в тиші. А що ж до листа — тобі не треба гадати про його зміст, твоє завдання лише доправити його.
— Так, — мовив Тіурі тихо.
Вони знову замовкли. Западала темрява, унизу, глибоко в долині, засвітилися вогні. Тіурі посидів ще, думаючи про багато інших речей та слухаючи затишне скрекотіння цвіркунів у траві і тихий шум джерела.
Трохи згодом він підвівся й побажав відлюдникові доброї ночі.
— Спокійного тобі сну, — відповів Менаурес.
Тіурі миттєво заснув, і сон його був міцним та спокійним.
3. Прощання з Ярро
Вранці мандрівники та їхній провідник були готові вирушити в дорогу. Сонце піднімалося, й небо над королівством Дагоната заграло рожевими та золотистими відтінками.
— Яка краса, — звернувся Тіурі до Паккі, — і ти можеш милуватися цим щодня.
— Так, а я часом навіть не звертаю на це уваги, -дещо здивовано відгукнувся Паккі.
Відлюдник побажав їм щасливої дороги, потиснув руку кожному і благословив на добру путь.
Розібравши вузли та торби, вони вирушили. Паккі — попереду, за ним — Ярро, а Тіурі — позаду.
За хижкою починалася стежина, якою вони піднімалися вгору. Тіурі не розумів, чому Паккі йшов дуже повільно, значно повільніше, аніж вони з Ярро напередодні. За чверть години мандрівники зупинилися й поглянули вниз на хижу. Відлюдник стояв на схилі й махав їм рукою, вони помахали йому у відповідь.
— Чому ми так повільно йдемо? — спитав Тіурі у Пак-кі, коли вони рушили далі.
— Повільно? — здивувався хлопчина. — Так і треба йти, інакше не вистачить сил на довгі години переходу.
Так, він мав рацію. Тривалий час мандрівники йшли неквапливим, розміреним кроком, навіть без перепочинку. За кілька годин Тіурі все-таки відчув втому, піт котився по обличчю. Ярро теж важко дихав. Паккі ж невтомно дерся все вище й вище, не знижу-ючи темпу, спокійно, немовби йшов рівною дорогою, та ще й час від часу тихенько наспівував. Нарешті він зупинився і запропонував трохи відпочити.
— Погляньте, — сказав він, — звідсіля ви ще раз можете побачити хижку.
Вони були на самісінькій вершині скелі і, перш ніж іти далі, мали трохи спуститися.
— Уфф, — видихнув Тіурі, скидаючи торбу з плеча, -ну й жарко ж.
— Скоро буде ще спекотніше, — весело пообіцяв Паккі. — Тут ще ростуть дерева, а вище в горах геть голі скелі, а ще вище — самі сніг та крига...
— Ех, снігу б мені зараз, — мріяв Тіурі.
— Сніг не забариться, — жартівливо запевнив його Паккі. — Ходімо далі?
— Ми ж і хвилини не відпочили, — роздратовано буркотів Ярро.
— Незабаром знову зупинимося відпочити й поїсти, — заспокоїв Паккі. — Чи ти й справді дуже втомився?
— Втомився чи ні, — дратувався Ярро, — не так важливо. Щодо мене, то ми можемо йти далі, дорога хороша. Вона весь час буде така?
— Ні. Ця стежина веде до кількох хижок. А далі стежки, власне, не буде... у будь-якому разі для тих, хто не знає дороги. Але й там не дуже важко йти, та й погода гарна.
Ярро відкрив було рота щось сказати, але передумав.
Подорожні йшли густо зарослою долиною, якою збігав струмочок. Тіурі з Ярро втамували спрагу, та Паккі попередив, що занадто багато пити не слід. Вони продовжили сходження вгору. Коли сонце повернуло на південь, мандрівники досягли другого перевалу. Тут було прохолодніше, і природа була більш дика, неприборкана, хоча стежка ще виднілася — вона вела далі. Подорожні сіли в долинці, у затінку великої скелі, й дістали їжу.
— Заждіть, — зупинив їх Паккі, — я тут знаю місцину, де ростуть ягоди, з ними буде смачніше. Піду назбираю.
Він скочив і зник у заростях.
— Схоже, цей хлопчина ніколи не втомлюється, — зауважив Ярро. — Певна річ, він звичний до гір.
— Так, — погодився Тіурі.
Ярро взяв скибку хліба і відламав шматок, однак не їв, а кришив його. Він насупив брови й відсутнім поглядом втупився в стежину, якою вони піднімалися. Тіурі розумів, що його попутника щось турбує, але не знав, що сказати, тому й мовчав.