Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Десь із-за гребеня гори долинала пісенька Паккі, та, віддаляючись, нарешті затихла зовсім.
— Ну так! — мовив Ярро, та так голосно й несподівано, що Тіурі аж здригнувся. Він узяв свою торбу, підвівся і, дивлячись на Тіурі зверху, сказав: — Я йду геть.
Тіурі здивовано витріщився на нього.
— Ідеш? — повторив він.
— Піду назад, — показав Ярро на схід. — Поки ще сам можу знайти дорогу.
— Але чому?! — скочив на ноги Тіурі.
— Не розумієш?
— Ти ж хотів іти на той бік!
— А ти й повірив? Повірив, коли я тобі сказав? -Ярро проштрикнув його поглядом.
— Я не мав причини не вірити тобі, — заговорив Ті-урі, але спинився й почав знову: — Та ні, не в тім річ. Я маю на увазі... Невже ти подумав, що я не хочу йти з тобою разом?
Він знову змовк, підшукуючи потрібні слова. Те, що юнак сказав, було неправдою: він сумнівався в Ярро і не хотів, щоби той ішов разом з ним!
— Ти не довіряєш мені, — похмуро посміхнувся Ярро.
— Я довіряю тобі. — почав було Тіурі, але сам себе перебив: — Ярро, я нічого не маю проти тебе! Я хотів би тобі все пояснити, але не можу, бо якщо немає довіри, то навіть нема чого й говорити. Ти можеш спокійно йти з нами.
— Ой, та помовч уже! — гиркнув Ярро. Він відвів погляд і знову втупився в стежину. — Ти був правий, не довіряючи мені, — вимовив він нарешті, не дивлячись Тіурі у вічі.
— Що?! — Тіурі був приголомшений.
Ярро зиркнув на нього.
— Не розумієш? Пояснити? — запитав він вдруге. — Я одразу зрозумів, що ти не налаштований іти зі мною. Та мені було, власне, все одно — я міг би йти услід за тобою. Чого я не втямив, так це чому ти покликав мене йти разом. Я подумав: тут або дурість несусвітня, або кмітливість: краще мати ворога перед очима, аніж дозволити йому таємно крастися позаду. Хіба не так? -Він знову глянув на Тіурі: — Дурістю чи хитрістю, але ти мене переміг. Я повертаюся. Тобі більше не доведеться мене остерігатися.
— Але чому? — прошепотів Тіурі.
— Усе ще не второпав? — спитав Ярро вже втретє.
Звісно, Тіурі вже зрозумів, але хотів переконатися, що розуміє правильно, й дізнатися більше.
— Кажи прямо, Ярро, не мудруй, — наполягав юнак.
— А бодай тобі!. — вигукнув Ярро, гнівно блискаючи очима. — Гаразд, якщо ти цього хочеш! Мені нема чого робити по той бік гори. Мене послали вбити тебе й подбати, щоб король Унавен ніколи не отримав листа, якого ти носиш при собі! Але я не зможу цього зробити. Ти врятував мені життя! Якщо б ти справді мені не довіряв, то ніколи не вчинив би того божевілля. Я зроду так не зміг би зробити. Тим вчинком ти обеззброїв мене. Мене неначе жаром обсипало. Я не можу тебе вбити. І не хочу.
Запанувала тиша. Ярро опустив голову, немов соромлячись себе.
— Дякую, — спромігся нарешті промовити Тіурі.
Ярро зареготав:
— Це просто казна-що! Ти ще дурніший, аніж я думав! Дякувати за те, що я тебе не вбив!
— Ні, не зовсім так. Я вдячний тобі за те. так, за те, що ти.
Він замовк. Дякувати справді було нерозумно. І все-таки він був вдячний Ярро. Може, тому, що подолав у собі злість щодо нього?
Ярро перервав думки юнака.
— Тепер я це знаю, — сказав він. — І не думай про мене краще, аніж я є! Там, над прірвою, я збирався скинути тебе вниз, але перечепився й упав сам. Схоже на повчальну історію, так? Я думав, що я вже там... але ти. — він обірвав себе: — Ну, ось і все, — говорив він уже спокійно, — я вбив багатьох, але тебе не можу. Іди з миром. Може, ти й досягнеш своєї мети, але це вже не мій клопіт.
— То тебе було послано вбити мене? — спитав Тіурі. — Ким? Ти один із Червоних Вершників? Тебе послав Чорний Лицар з Червоним Щитом?
— Так, я один із Червоних Вершників, і Чорний Лицар з Червоним Щитом — мій сеньйор.
— Хто він такий?
— Тебе це не обходить, — відказав Ярро. — Доста й того, що через тебе я вперше не підкорився його наказу.
— Але. але ж тепер ти знову повернешся до нього?
— Я ще не знаю, що робитиму, — відповів Ярро сердито. — Це моя справа. Ми ніколи більше не зустрінемось.
— Не думаю, що це гарна ідея — повернутися до нього, — мовив Тіурі.
— Ти ще й повчатимеш мене?! Імовірно, мені й не можна буде повернутися: він не поважає вояків, які не спроможні виконати його доручення. Але, кажу тобі ще раз, це вже мій клопіт.
— Ні, — заперечив Тіурі, — не зовсім так! Можливо, ми більше ніколи й не побачимося, але, так би мовити, завдячуємо один одному за врятоване життя. і, отже, також за все, що робитимемо в майбутньому.
Ярро на мить замислився.
— Може, й так. Може, і справді все так, як ти кажеш, і між нами з’явилося щось спільне. Але в кожного з нас — свій шлях, хоча мій може бути й іншим, аніж я завжди гадав. — Здалося, він пожалкував у цю мить про свої слова. — Ну, я пішов. Бувай. Доброї дороги.