Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
Планета Глорія старша від нашої планети більше ніж на 250 мільйонів років. Першим її помітив у свій телескоп один французький вчений ще 400 років назад, він же назвав її Планетою Богів. Може, саме прибульців з Глорії зображали на своїх печерних малюнках стародавні єгиптяни та індуси.
Коли я створювала цю книгу, по одному з популярних телевізійних каналів показали велику білу кулю, що зависла просто навпроти Сонця у безпосередній близькості від нього. І тоді існувало безліч версій, що ж то могло бути? Беру на себе сміливість висловити свою версію, що то був саме зореліт, може, з Глорії, а, може, навіть і зовсім з іншої галактики, який підзаряджався сонячною енергією.
І ще осмілюсь висловити свій власний погляд на речі. Жителі планети Глорія ніколи не допустять ні до яких глобальних катастроф у нас на Землі, в чому нам дуже пощастило. Вони швидше відберуть у нас цивілізацію. Бо, якщо та Глорія насправді існує і земляни допустять у себе на планеті щось, приміром, серію надпотужних ядерних вибухів, Земля просто вріжеться у Глорію, чого її мешканці просто не можуть допустити. І, швидше всього, вони повністю, незримо та невидимо для нас, контролюють та коректують Землю і підправляють точний напрямок її польоту, навіть якщо Земля часом, завдяки нашій надбурхливій діяльності, трохи і збивається з курсу.
Розділ 12
Цупка ожина, чіпляючись за штани, не давала Роману та Тасі увійти до малинника з незнайомої їм сторони. Згодом до ожини додалася ще й шипшина, що непрохідним муром перегородила дітям дорогу — ну нічого не поробиш, хоч ти лусни. Довелось їм іти лісом довкола малинника, щоб зі звичної сторони зайти на зруб, на якому червоніла велика, гарно достигла під щедрим літнім сонцем, малина, довжиною у півпальця і шириною теж. Роман тримав у витягнутих руках розкриту картату торбу, а Тася, акуратно зриваючи, вкидала у неї налиті соком пахучі ягоди.
Коли торба наповнилась, діти назбирали ще по добрячій пригорщі та сіли, смакуючи солодко-кислувату малину, обговорити свої подальші дії.
— Я упевнений, що ні бабуся, ні дідусь анітрохи не помітили нашу відсутність. А ти, Пірате, як гадаєш, помітили чи ні?
Песик, висолопивши рожевого язика, лагідно потерся об Романову руку, а потім, влігшись біля Тасиних ніг, з видимою насолодою закрив вологі карі очі.
— Ох ти й хитрун. Можна подумати, що втомився більше від нас!
— А це він так спеціально, щоб його далі несли на руках. Ми вже добре тебе вивчили, — Тася легенько перевернула собача на спину і почухрала ніжний, рожево-білий животик. — Почапаєш своїми лапами. А не захочеш, то залишишся тут, ніде не дінешся, колись прийдеш, — і вона, промовивши ці, болючі для Піратового вуха слова, поставила його рухом своєї ноги на лапи.
— Ну добре. А що ж ми скажемо вдома за рюкзак і кошик?
— А ми їх загубили. Сіли поїсти, потім залишили речі на тому ж місці і забули, де воно знаходиться, бо зайшли далеко у малинник, тому що скраю вже все визбирали і витоптали.
— Але ж малину ми мали збирати саме у кошик? — не вгавав часом трохи прискіпливий Роман.
— А ми його пошкодували, бо дуже вже гарний. У тебе в кишені знайшлась ця торба і нарвали туди, а кошик та рюкзак загубили. Але слухай, ти так себе поводиш, ніби ми у міліції на допиті і ти слідчий. Будь трохи легший на підйом, бо ж не всі такі терплячі, як я, — багатозначно промовила Тася і встала, обтрушуючи штани. Вони пішли до виходу з малинника. Та ледь минувши крайні пеньки зрубу, остовпіли. Біля виходу лежали всі їхні речі. Кошик з малиною та рюкзак були у їх числі.
— Ти щось розумієш? — штовхнула дівчинка брата у бік, та так сильно, що той аж скривився.
— Слухай, тебе та Дріода змінила до невпізнанності. Раніше твій штурханець я відчував, ніби на мене впала пір’їнка, а тепер гамселиш по ребрах, немов кувалдою.