Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

І вона, взявши з загорожі чистий слоїк, пішла у кухню процідити молоко.

Хлопець, схопивши гроші, помчав у місцеву крамничку.

— Тепер я завжди допомагатиму, а не сидітиму по півночі на горісі, а потім вранці не добудишся, і як я раніше міг так поводитись? Тепер слухатимусь з першого слова. Бабуся з дідусем вже старенькі і їм дуже важко, — шепотів дорогою Рома, відчуваючи у горлі тугий клубок невиплаканих сліз і пекучий сором за свою колишню поведінку. — Це, мабуть, політ на Дріоду так мене змінив, не інакше, — хлопець раптом зупинився, немов наштовхнувся на невидиму перешкоду. — Адже справді, звідти я повернувся зовсім іншим! А Тася навпаки — стала ще більш вередлива. А, може, то у неї просто перехідний вік, гормони і таке інше. — Він усміхнувся та пішов далі, коли раптом почув за спиною чийсь знайомий, але давно не чутий голос.

— Хлопче, а йди-но сюди, — то кликала їхня листоноша Оксана, стоячи на порозі поштового відділення, яке знаходилось навпроти крамниці. — Маю для тебе надзвичайно хороші новини. — Жінка повернулась та увійшла у приміщення пошти. Роман йшов слідом за нею і його серце мало не вискакувало з грудей, бо він вже здогадувався, що йому скажуть.

— То хто там у мами народився? — випередив хлопець тітку Оксану, коли жінка тільки-но відкрила рота.

— Дівчинка. Здоровенька, гарненька і така ж синьоока, як ти, пустуне.

— Я попрошу маму, щоб її назвали Оксанкою, — щоб зробити листоноші приємне та якось віддячити за хорошу новину, сказав Роман. Але йому й справді подобалось це чисто українське ім’я і він вже давно думав, як назвати хлопчика чи дівчинку, коли хтось народиться. Або й двох, а може, трьох, хлопець і такого не виключав. Широко усміхаючись, він забіг у крамничку та, обпікаючи усіх присутніх поглядом, що просто палав на його смаглявому обличчі, випалив:

— Мені кориці та ванілі, а ще у мене народилась сестричка Оксанка.

Місцевим жіночкам надзвичайно подобався цей синьоокий та дуже розумний, на їхню спільну думку, одесит, і вони, схвально захитавши головами, почали бажати маленькій та її матері і всій їхній сім’ї щастя, здоров’я і ще одну сестричку або братика.

— Дякую. Щиро вам усім дякую. І нехай у ваших дітей та онуків теж буде багато-багато гарненьких та здоровеньких хлопчиків та дівчаток, бо вони дуже потрібні нашій Україні. Тільки молодь зможе у ній щось змінити!

Роман низько всім вклонився, притисши руку до серця, і, схопивши торбинку з щойно придбаними покупками, побіг додому.

Тісто вже було розкатане і з невеликої, але місткої миски на всю кухню линули пахощі свіжої малини, що, перебрана та помита, виблискувала сріблястими крапельками джерельної води. До неї ще треба було додати трішки ванілі та цукру і чайну ложечку крохмалю (щоб малина не розповзлась по пирогові, а була цілісною. І зверху пиріг притрусити корицею).

Роман, забігши на кухню, розцілував в обидві щоки оторопілу бабусю, а далі, підхопивши Тасю на руки, закружляв разом з нею по кімнатці, мало не перекинувши стола, разом з усім, що на ньому було.