Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
Війська Радянської Армії прорвали смугу оборони противника на кордонах Східної Пруссії і вступили на ворожу територію. Наступ розгортався швидко. Руденко знову одержала наказ евакуювати експонати.
Ящики доставили у Вільденгоф — маєток графів фон Шверін за вісімдесят кілометрів од Кенігсберга. Розкішна будівля палацу, спорудженого у XVIII столітті в старому парку, одним боком виходила до величезного ставу. Тут, у напівтемній графській їдальні, Руденко зустріла Роде.
їдальня була схожа на старовинні рицарські зали. Кам'яні плити на підлозі, дерев'яні панелі, вузькі стрілчасті вікна, світильники на стінах впереміж із оленячими рогами та кабанячими головами, стільці з високими різьбленими спинками, столи на грубуватих козлах, розвішана повсюди зброя — алебарди, мушкети, мечі, щити, манекени, одягнені у блискучі панцири, — все це мало вигляд романтичний і таємничий.
Але Руденко було тепер не до романтики. Наближалася розв'язка — вона дуже добре розуміла це і всіляко намагалася зберегти музейне майно, щоб хоч як-небудь виправдати себе в очах «червоних».
— Фрау Руденко, — урочисто промовив Роде, — велика Німеччина довіряє вам своє національне надбання. Ось, — і доктор театральним жестом вказав на штабелі ящиків, складених попід стінами. — Тут містяться унікальні твори із зібрань Кенігсберга. Вам не дозволяється відкривати ящики і оглядати їхній вміст. Кожний ящик запломбовано. Прошу підписати схоронну розписку.
— А янтарна кімната? — не втрималася від запитання Руденко. — Вона тут?
— Янтарна кімната? Це найбільша дорогоцінність! Її треба зберегти за всяку ціну, — ухилився від прямої відповіді Роде. — Прошу вас. — Він подав Руденко аркуш паперу, показуючи цим, що розмова закінчена.
Увечері Роде поїхав додому, а Руденко та її няня почали влаштовуватися на новому місці.
З численної родини графів фон Шверін у замку залишилася тільки стара графиня, офіційна господарка маєтку.
Довгими вечорами дві літні жінки — німецька графиня і кандидат мистецтвознавства — людина, що втратила свою батьківщину, — сиділи у вітальні, ледь освітленій червонуватими відблисками вогню з каміна, розкладали нескінченні пасьянси і тихо розмовляли за чашкою кави або читали французькі романи V потертих шкіряних оправах з вензелем графів фон Шверін.
Час від часу здалеку долітав гарматний гуркіт. Жінки здригалися, злякано поглядаючи на задрапіровані вікна. Фронт наближався. Але досі його важка хода не долітала сюди: радянські війська готувалися до. вирішального наступу.
І ось наступ розпочався.
Був кінець січня. Зранку йшов мокрий і липкий сніг. Він одразу танув, утворюючи під ногами сіру рідку кашку. Зате дерева, гостроверхі дахи, садові лави були вкриті товстим білим шаром. У замку творилося щось незвичайне. Челядь бігала парадними сходами, на які раніше не мала права ступити. З відчинених навстіж дверей виносили і втискали у лімузин ящики, шкіряні саквояжі, скриньки і несесери, погрібці з харчами, оплетені соломкою сулії коштовного вина.
— Люба фрау Руденко, — нервуючи говорила графиня, — становище надзвичайно серйозне. Я змушена покинути замок, в якому провела майже все своє життя, їду в інший маєток, у Бранденбург. Я полюбила вас всією душею, будьте і там моєю гостею. Вам залишено місце в автомобілі. Няню ми відправимо іншою машиною, разом із слугами. Сподіваюсь, ви згодні? Адже ви розумієте, яка велика небезпека загрожує нам? Боже мій! Вони майже поруч!..
Важко сказати, які почуття і думки керували Руденко. Але вона відмовилася. Можливо, її лякала відповідальність, покладена на неї доктором Роде, і побоювання репресій з боку німецького командування? А може, заговорила нарешті совість, і вона вирішила повернути Батьківщині вкрадені гітлерівцями за її допомогою експонати.
Словом, Руденко залишилася. Вона навіть виголосила перед графинею невеличку, але досить парадну, ефектну промову, яку потім відтворила у своїх спогадах. Сенс цієї тиради зводився до того, що метою життя Ангеліни Павлівни, метою її перебування в Німеччині є збереження музейних пам'яток, дорогих усьому людству, і що вона, як командир на кораблі у хвилину небезпеки, не залишить капітанського містка.
Але на захисника інтересів людства Руденко дуже мало скидалася — надто плутаним і заплямованим було її життя.