Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Ігор воював. Там навчився вбивати, аби вижити самому, й не зважати ні на що.
Війна вимагає діяти за обставинами — і йому вдалося втекти.
Проте продумане, наперед підготоване вбивство він замислив уперше.
Чи складно це?
Мабуть, ні, вирішив Вовк. Варто просто уявити Сомова ворогом. Фашистом, котрий сидить по той бік лінії фронту і готується вбити тебе. Саме таким він для Ігоря й був.
Поринувши в думки, забув про все на світі. Не чув цокання ходиків. Тож коли ззовні обережно пошкреблися у вікно, здригнувся. Несподівано це, та й не чекав нікого. Може, здалося, вчулося?
Стукнули знову. Цей раз — сміливіше, наполягали, нервували навіть.
Підвівшись та випроставшись, Ігор напружився. Кулаки стислися. Зброї не мав, але тут зброя навряд чи аж так потрібна. Коли стукнули втретє, тепер — не надто криючись, наполегливо просячи відчинити, враз дійшло: Лариса, більше нема кому. Сталося щось, вона повернулася, бо він, Ігор — єдиний, хто може допомогти. Якісь події знову не за планом.
Прошов до дверей, відсунув засув, скинув клямку.
Перше, що побачив — місячне коло в проймі, над верхівками дерев. Здається, туман розсіявся, дмухав легенький вечірній вітерець.
А потім, майже відразу, шарпонуло з темряви.
Притисло до стіни.
Пістолетне дуло ткнулося знизу, між шиєю та підборіддям.
— Тихо стій! — прошипіла темрява. — Рипнешся — амба!
Ворота відчиняв Левченко.
Не припускав, що простенька пастка спрацює аж так швидко. Коли бути зовсім чесним — дав собі та своїм задумам невеликий шанс на втілення, десь так тридцять до сімдесяти. Звісно ж, більший відсоток передбачався на провал операції. Бо налагодити агентуру в невеликому селищі йому, людині тут відносно новій, могло не вдатися за короткий термін.
До того ж Левченко взагалі припускав: його розрахунки поламає здоровий глузд Жори Теплого. Досвідчений бандит не повинен піти вдруге туди, де його вже один раз шугнули. Якщо Теплий вирішить не вертатися до Сатанова — так і буде. Тоді можна переключитися на істоту, котра нападає з темряви, перегризає горлянки та ніби здатна перетворюватися зі звіра на людину й назад. Не вистачить сил сатанівської міліції на два фронти. Не потягне Левченко. Вийде, як у приказці про полювання на двох зайців.
Та раптом усе спрацювало.
Виявляється, Андрієві досить було нормально поговорити з кількома людьми, котрі часто бувають у людних місцях. І за короткий час із різних джерел начальник міліції особисто, як домовлялися, отримав наводку. Ходить тут, мовляв, одна підозріла особа. Наче роботу шукає, після поранення, з госпіталю. Лиш такий цікавий, такий цікавий — ну чисто ходяча ілюстрація з агітаційного плакату, котрий застерігає громадян не плескати дурно язиками, особливо — п'яними. Бо ворог кругом, і він не дріма.
Левченко належним чином розпорядився.
Ось як той цікавий фронтовик отримав відомості про склади.
Йому просто підіграли, коли поцікавився черговий раз.
Людина Теплого, його розвідка. Сумнівів у Левченка з цього приводу не виникло жодних.
Відчувши мисливський азарт, почав готувати пастку. Припустивши, що хтось із сатанівців таки дійсно може підтримувати зв'язок або з самим Теплим, або — з кимось із його посіпак, Андрій конспірувався максимально. Навіть там, де цього не було потрібно. Подвійне життя, котре стало для нього нормою, допомогло й тут своєю практикою.
Він зробив так, аби пішла інформація: в день показу «Чапаєва» й подальших танців до Будинку культури відпустять багато солдатів. Значить, частини особового складу охорони складів на ввіреній території не буде. І все одно терзався неабиякими сумнівами: раптом не спрацює, ну як агентура помилилася, чи взагалі — відчули бандити пастку…
Чим довше Теплий тягнув із виходом на сцену, тим менше Андрій окрилювався успіхом.
Тож можна сміливо твердити: поява полуторки біля складів застала Левченка до певної міри зненацька. Проте він швидко оговтався, зрозумівши — ось вони, гості.
— Здравія бажаю! — гаркнув широкоплечій офіцер у інтендантській формі, кинувши руку до пілотки з зіркою. — Лейтенант Прокопчук!
Прибулець стояв, не криючись, у світлі прожектора. Левченко зі свого місця мав змогу добре роздивитися його, і ледве стримав тріумфальну посмішку. Писок Жори Теплого за цей час встиг закріпити в пам'яті так міцно, що впізнав бандита без жодних коливань та мук ідентифікації. Той навіть не потурбувався змінити зовнішність, але ж не чекав, що його зустріне на вході особисто начальник міліції. Солдатам портрет Теплого із кримінальної справи навряд чи показували — так міг прикинути сам Жора.