Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— А на службі?
— Чорт його знає.
— Ну, не викликай чорта, Ларо. Бо ще прийде.
— Приказка така. Раз тебе так зацікавив Теплий, слухай. Не в самому Сатанові він, зачаївся десь недалеко. Або — далеко, лиш сюди наскоками залітає. Була тут з місяць назад стрілянина, Левченко відзначився. Все, Ігоре, забули про Теплого. Сама згадала, тепер шкодую.
— Правда, ну його. Давай про Сомова. Шукатимуть убивцю ретельно, тут я згоден. А ось чи знайдуть — питання відкрите. Можна пустити по сліду, який нікуди не приведе. Все ж таки я дещо нанюхав серед людей. Як знав, придасться.
— Ти про що?
— Про Левченка ти згадала, начальника міліції. Мені про нього розказали. Значить, став ним не так давно. Замінив попередника, якого вбили націоналісти. Ось що нам допоможе.
— Допоможе?
— Ага. Якщо вбити Сомова, подумають на них же. Це буде логічно, правильно. Тоді ритимуть землю, в якій нічого ніхто не сіяв. А отже, там нічого ніколи не проросте. Поки розчухають, що націоналісти тут ні до чого, ми будемо далеко. Ось вихід, годиться?
— Ми?
— Ти, я і Юра. Діяти можна за придуманим тобою планом. Лиш ти матимеш статус вдови офіцера НКВС, котрий героїчно загинув на службі. Хто до тебе причепиться?
— А й правда! — вигукнула Лариса, і це прозвучало так, ніби вони вже далеко, в безпеці і все позаду.
— Хочеш, розкажу цю казку далі? Ти поживеш тут із Юрком до весни. Перезимуєш, квартира казенна, хвилюватися нема про що. За цей час комісований Ігор Волков, тобто я, загублюся десь та пущу коріння. Дам про себе знати. Спокійно збираєшся, влітку залишаєш Сатанів. На іншому місці влаштовуєшся на роботу. Горюєш, як усяка вдова. Ну, а потім до тебе почне вчащати один бородатий комісований самотній чоловік із перебитим носом. Хіба можна в наш час жінці бути самій?
— Аби ще війна до того часу скінчилася…
— Хто знає… Такими темпами, як наступають наші, Гітлеру цілком можуть зламати хребет ще цього року. Добре, хай на початку наступного, сорок п'ятого. Сталінград теж влаштували гадам зимою. Війна не вічна, Ларисо. Ти краще скажи — згодна?
— От гад! Ще й питається!
Легко замахнувшись, Лариса жартома стукнула Ігоря кулачком. Ураз стрепенулася, підскочила, спустила ноги з ліжка, заходилася похапцем одягатися.
— Чого ти? Ларо, що таке?
— Юра!
— Тобто?
— Пізно, дуже пізно! Я так довго в Стефанівни не засиджувалася. Зараз уже по дев'ятій, вірно? Годинника нема…
Подавшись трошки вперед, Вовк, примружившись, розгледів стрілки на старих хазяйських ходиках.
— Двадцять одна сорок, якщо зовсім точно.
— Юрко в друга! Звичайно в цей час я його забираю! А Сомов прийде? Ні мене, ні сина. Шукатиме!
— Ти ж не втекла!
— Запитає, де була.
— Хіба Стефанівна твоя не прикриє?
— Прикрила б! Але не знає нічого! Чор–р–рт!
— Знову про чорта… Спокійно. Він не прийде так рано.
Лариса завмерла, дотягнувши ліву панчоху до коліна.
— Як ти все вгадуєш, товаришу муж? Для нього зарано в будній день. Встигну. Там–то Юру нагодують. Аби спати не поклали, будити доведеться. Побігла.
Поправляючи одяг, Лариса раптом зрозуміла — Вовк збирався обговорити з нею план убивства Віктора Сомова, а вона забалакала цю тему. Тут же впевнено вирішила: правильно, це вже без неї. Вона і так спільниця втікача, не вистачало ще планувати вбивство людини. Хай це чоловік, котрий примусив до шлюбу, хай вона його не любить, часом сама вдавити готова. Та одне діло — емоції. Інше — реальна участь у скоєнні злочину тут, у тилу. Коли десь далеко попереду ще йде війна й щодня, щогодини гинуть люди.
… Ігор проводжав її, скільки міг. Викликався сам, навіть наполіг. Але погодився: поки від Сомова йде потенційна загроза, нікому не бажано бачити дружину офіцера НКВС у компанії з підозрілим типом, тим більше — о такій порі. Просто вивів зі свого глухого околичного тупика на ширшу вулицю. Міцно поцілував на прощання. Тоді став у тіні найближчого дерева й почекав, поки жіноча постать зовсім розчиниться в оповитій легким вечірнім туманом темряві.
Повернувшись назад, зачинився й повалився як був, у одязі, на ліжко. Хотів задути вогник лампи — передумав. Завіси теж не запнув. Чужі тут не ходять. Своїх, крім Лариси з Юрком, у Вовка в Сатанові нема.
Є, правда, один чужий.
І ось тепер, у тиші, коли рішення прийняте, слід спокійно, неквапом, обмізкувати план усунення його з їхнього із Ларисою життя.