За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

«Думка про спільний фронт боротьби, ― читаємо в іншому документі, ― не знаходить серед загалу свідомого українства жодного зрозуміння <…> В таких умовинах тяжко провадити тактичну лінію на протипольському відтинку, а це головне наслідком її зламання на терені Волині і шовіністичного наставлення польської поліції, якій все сниться імперіялістична Польща і яка не хоче бачити зросту сили українського народу на ЗУЗ, та хиба могла б бути переконана реальним аргументом п’ястука».

Отож, звітодавець стверджує, що існувала певна «тактична лінія» щодо поляків, принаймні в Галичині, більше того, визнає, що її не вдалося дотримати на Волині. На нашу думку, це є додатковим доказом того, що антипольські акції на Волині мали стихійний, неконтрольо­ваний характер.

У звіті польського підпілля за літо 1943 р. теж відзначається як важливий факт, «що території, які, вважалось, найбільше опановані Бандерою, не виказують сигналів виступів проти поляків (Бережани, Перемишляни, Сколівщина, Дрогобиччина, Яворівщина)». Попри труднощі, лінію, спрямовану на нерозгортання конфлікту в Галичині, стримування «третього непотрібного» фронту протягом 1943 р. тут загалом вдалося реалізувати.

Одним із заходів утримання під контролем ситуації в Галичині після надходження вісток із Волині стало оголошення в липні 1943 р. через спеціальну листівку позиції Проводу ОУН до польського населення. «Спільна доля, яка злучила нас сьогодні, ― читаємо в листівці «Поляки» за липень 1943 р., ― і наша спільна боротьба проти загарбників Берліна і Москви за власні держави вимагають порозуміння обох народів. Український нарід є завжди готовий до такого порозуміння. Ми не маємо ворожих намірів по відношенні до польського народу і не хочемо ані одної п’яди польської землі. Ми визнаємо право кожного народу на самоозначення і на власну державу. Наше відношення до польського народу є сперте на приязні й бажанню співжиття». Проте польське підпілля не сприйняло цієї заяви ОУН як спроби залагодити протистояння. «В час, коли на Волині, в Східній Малопольщі, на Поліссі і Холмщині лилася кров тисяч безборонних польських родин, ― читаємо у виданні «Nasze Ziemie Wschodnie», ― мордованих українцями, серед яких бойовики ОУН відігравали ганебну роль провідників, «Організація Українських Націоналістів Самостійників» у відозві з повним цинізмом намагається довести, що не українці мордували поляків, а поляки українців, що поляки, а не українці вислуговуються перед німцями». Польська «Крайова репрезентація політична» 30 липня того ж року й собі опублікувала відозву до українського народу. Документ сповнений докорів на адресу українців за співпрацю з німцями, а також погрозами покарати повстанців, щойно буде відновлено Польську державу.