![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Пане Вартиславе, — Вогнедан Данадільський мило усміхається від вікна розгніваному Чорному Дракону, — це був мій задум. Особисто мій…
- І як ви його поясните, мій принце? — питає Вартислав вже м’якше.
— Любий пане Вартиславе, — лагідно говорить Вогнедан, — я приїхав до вас погостювати, чи не так?
— Авжеж, — говорить Веданг-старший, — напевне для того, аби вас убили на порозі мого дому.
— Найпрекраснішим місцем у всьому Веданзі є озеро Сіллур, чи не так? — продовжує Вогнедан.
— Звичайно, — говорить князь з деякою гордістю, — іншого такого місця немає в усьому Ельбері.
- І ви хочете сказати, що зграя брудних волоцюг могла завадити мені, Вогнедану Данадільському, помилуватися відображенням Місяця у водах Сіллуру?
— На рахунку цього огидного Рибки двадцять шість жертв, — говорить Вартислав суворо, — вісім шляхтичів і вісімнадцять селян з хутора Заярських. Цей чоловік розперезався до того, що насмілився надсилати судді Дубна відрізані вуха вбитих ним осіб. І ви, мій принце, виставили себе в якості приманки для божевільного.
— Пане Вартиславе, — лагідно говорить Вогнедан, — але якщо вся варта міста Дубна на чолі з суддею не здатна була упіймати мисливця за вухами, аж доки цим не зайнялися ми з Воїславом…
— Мій принце, — голос Чорного Дракона вже не суворий і не обурений, але від цього голосу мурашки бігають поза шкірою у жіноцтва, яке підслуховує під дверима великої зали, — я буду змушений доповісти про це Повелителю.
— Але ж я нічого не маю проти, — зітхає гість із Боговлади, — не забудьте написати в доповіді, що ми з вашим сином позбавили князівство від особливо небезпечного злочинця і відзначити заслуги судді Дубового, яко чоловіка, котрий добре виконує свої обов’язки. Рівно, як і його воїнів, які так чудово стріляють з луків.
Вартислав іде до виходу, потім зупиняється на хвилину:
— Як там опинився Дубовий, — питає, - чи не хочете ви сказати, ваша ясновельможносте, що змовилися з суддею, і він погодився на цю виправу?
— Але ж ні, - протягло відповідає данаділець, — однак я надіслав йому зі своїм пажем листа, в якому попередив про те, що цієї ночі буду милуватися місяцем біля озера Сіллур. Пан Дубовий чоловік розумний і одразу підняв по тривозі варту. Чому я і прошу його відзначити.
Князь Ведангський обережно відчиняє двері зали, які людина на його місці розчахнула б ударом чобота. Його дивна кров рятує від синців на чолі двох його доньок, а трьох його дружин — від тілесних пошкоджень.
— Мені відомо лише одне, Ружено, — говорить він до старшої дружини і матері Воїслава, — на жаль чи на щастя, не тільки мені дістався цей клопіт — мати занадто витонченого сина з дуже єхидним язиком. Нехай їх обох судить Повелитель. Я втомився від цієї парочки, і не тільки… І зовсім забув, як відбивається Місяць у водах Сіллуру.
— Завтра якраз повень, пане Вартиславе, — говорить Вогнедан з кімнати, — біля Сіллуру нині безпечно, і тому…
Князь Ведангський не ляскає дверима, як це зробила б будь-яка людина на його місці. Він залишає їх відчиненими і йде до свого кабінету складати звіт для Повелителя.
Жіноцтво Ведангів нарешті заходить до зали. Це головна зала Гнізда Драконів з портретами пращурів на стінах, починаючи від Веданга Сіллура.
Воїслав тільки зараз переводить подих. З Чорним Драконом погані жарти. Рік тому він віддав неслухняного сина до палацової варти. Молодшим гриднем. За подібну пригоду. Ох, не варто було б йому, Воїславу, починати дратувати батька знову. Але ж Вогнедан… Принц Ельберу є найвитонченішим шляхтичем Боговлади. І найвідважнішим з синів Коханого Краю. Ведангам не личить поступатися Саламандрам в хоробрості.
Княгиня Ружена дивиться на обох друзів зовсім не сердито. До шлюбу вона звалася Руженою Дубовицькою, і є тіткою у третіх загиблій Нагідці. Не аби яка близька рідня, але ж кров не вода. Пані княгиня завжди була ласкава до далеких родичів. Вона і нареченого знайшла для дівчини, пана Родослава Заярського. І порадила йому написати до дубненської красуні… З того листування і зав’язалося кохання, як то у пісні співається. А про отого божевільця Рибку якось оповідала їй пані Лілея, Нагідчина мати… Говорила, що зброяр ні старостів не заслав за людським звичаєм, ні листа не написав з віршами та освідченням за звичаєм дивних. А заявився до Дубовських сам, всівся без дозволу на крісло, наче варвар на коня, і почав оповідати про своє багатство. Дивився на них обох при тому так, наче ласку їм велику робив. А коли пані Лілея вказала негіднику на двері, ще й загрожувати почав.