Вогнедан, Повелитель… [uk]

А хоробрості дурної принц має забагато, бо ризикнув прийти вночі до Сіллуру. Місяцем помилуватися… Це опісля того, як він, Рибка, власноручно прикінчив у яру та біля нього шість гостровухих, а вуха їхні відіслав до Дубненського суду з короткою запискою: «Близький час визволення.»

Двоє дивних тим часом вигідно влаштувалися на гілці старої верби, котра простягла над озером свої віття і затихли. Рибка подав знак своїм людям, і розбишаки почали перебігати від куща до куща, оточуючи вербу півколом.

Рибка вже перед деревом глянув — лежать на землі мечі у піхвах. Це у гостровухих є звичаєм — знімати зброю під час отого їхнього витріщання на місяць. Моозці говорять, що у мейдистів теж такий звичай — у церкву з мечами не пускають. Тільки у варварів зрозуміло чому відбирають зброю — аби не перерізалися просто у храмі. А гостровухі як обімліють від того витріщання, то їх можна брати голіруч навіть зі зброєю — все одно не встигнуть витягнути.

Нахилився Рибка підібрати зброю і тут у нього перед очима щось спалахнуло і згасло. Наче Місяць за хмару зайшов.

Отямився отаман вже у путах. А довкола — вартівники з Дубненського суду.

— Вітаємо, розбійничку, — шкіриться задоволено суддя Лют Дубовий. Він отим Дубовським якоюсь ріднею є, по людській крові. І чував Рибка, що Дубненський суддя присягнув упіймати вбивцю його родички Нагідки і загострити йому вуха просто на голові.

Рибка й слова вимовити не може. А варта тим часом в’яже Зорка-радинця, а той вже голосить, присягається, що тут випадково і ні в чому не винен.

Дивиться Рибка очманіло — двоє зелемінських злодюг, про яких він знав, що бійці то неабиякі, лежать на землі в калюжах крові. Решта його розбійничків полягли від стріл Дубненської варти, онде і Хантс зі стрілою між очей, і Шеш — теж зо стрілою в лобі. Суддя Дубовий хоч і кругловухий, але його воїни майже всі є шляхтичами. А отже — бачать у темряві незгірш за котів.

А біля вбитих зелемінців стоять оті двоє… У одного очі багряним вогнем світяться, у другого — болотяним синім вогнем.

— Пане суддя, — мелодійний ніжний голос з боговладською вимовою, — ми даруємо вам цього поганця. Нехай ним займається правосуддя, бо в цій істоті повна відсутність краси і гармонії, і мене аж нудить від огиди.

Рибка і сам знає, що від сидіння у засідці і повзання яром він є брудним, пітним і має невимовно дурнуватий вигляд. Йому одне незрозуміло — як ці двоє молодиків прихитрилися його провести… Місяць в глибинах вод… Ах собачі діти…