Вогнедан, Повелитель… [uk]

Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:

Фентезійний роман на основі слов'янської міфології. Перший роман з циклу «Ельбер».
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...

Перейти на страницу:

«Чому ви, мій пане, не радієте з перемоги? — спитав якось молодий воїн-ельберієць у князя Ллура Ллєга. «Бо битва, дитя моє, - відповів такий же юний з вигляду дивний, — є огидною. Це повна відсутність краси та гармонії. І цього не окупить ніяка перемога. Втішаймося тим, що животіти у рабстві ще огидніше.»

Князь Властимил не шкодував зусиль, укріплюючи свою об’єднану країну і у всьому питав поради у пані Дани («Ви ще не забули, — спитає освічений ішторнієць, — що то було втілення демона Ігліяна?»). Про шлюб він їй більше не нагадував, та якось, за переказами, коли вона милувалася навесні тихою ніччю над рікою, названою її ім’ям, то промовила сама до себе мовою сонцеславів-ельберійців:

«Як важко

В сріблі місячного сяйва

Цвіт сливи розпізнати уночі

Хіба що пахощі підкажуть

Де шукати…»

Дивні часто говорили поміж собою віршованими рядками і своєю мовою, і мовою своїх союзників. Але голос, котрий відповів прекрасній пані, не був голосом дивного.

«Набридло плутати

Зі сливи ароматом

Жадані пахощі

Коханої вбрання…

Довіку слив не посаджу край хати…»

Ті ж перекази говорять, що тієї ночі пані Дана погодилася стати Господинею Данаділу, зрозумівши, що їй вдалося змінити людей Ельберу. З тих часів всі ельберійці — і люди, і дивні — відріжняються пристрасною любов’ю до краси і гармонії в усьому… В житті, в мистецтвах, навіть в одежі… І зовсім не вважають, що тішити очі гаптованим вбранням, слух музикою, а мову розпусними, з точки зору освіченого ішторнійця, віршами є гріхом…

І ось промайнули століття зі дня Пришестя, знову заросло травою випалене вогнем Відрадненське поле, і нащадкам дивних про їхнє прибуття нагадувала лише Летюча Зірка, котра час від часу з’являлася в небі над Ельбером, та Сіллон, що палав на небі гострим блакитним вогнем. Зник кудись леаран — корабель-диск, на якому зійшли в цей світ перші троє Богорівних. А ельберійці жили собі, звертаючи увагу на тих же ішторнійців лише тоді, коли цим недобрим сусідам приходило до голови вже вкотре піти війною на кругловухих язичників та їхню гостровуху знать.

Але нині настали тяжкі часи для Коханого Краю… Ми не втрачаємо надії, та втратили багатьох близьких нам істот… Моанські варвари з Півночі, ще гидкіші за ординців хото залили кров’ю Ельбер Прекрасний й оголосили його своєю власністю…

Лише острів Сіллон ще тримає оборону, і не здається Чорногора… Князь Влад Пард, ваш покровитель, пане Світляне, присягнув, що за мури Ігворри не проникне жоден ворог.

Ви, принц зруйнованого Ельберу, маєте право знати правду про те, що сталося з нами. Бо, як це буває завжди, історію переможених напишуть переможці, і нащадки не пізнають в ній пращурів.

Тож прочитайте цього сувоя і зрозумійте — в тому, що сталося не було провини вашого батька. І тяжко засудити батька вашого друга Воїрада за те, що він втратив відчуття гармонії світу.

Але почнемо ми зі світлих часів… З того часу, коли батько ваш, Повелитель Вогнедан, був ще Князем Данадільським, прозваним боговладцями Принцом Яблуневого Саду…

Розділ перший. Принц Яблуневого Саду

Розбійників було восьмеро, дев’ятий — отаман Рибка.

Очікували вони вже досить довго. По зірках пан Рибка визначив, що годинник на вежі Дубна мав би вже вибити дванадцяту. Його товариші — троє кедагів, двоє моозців, двоє зелемінських волоцюг, та його приятель — радинець Зорко вже почали потиху бурчати, що надаремне витрачають час.

— Опісля того, як в околиці вже стільки загинуть, — ламаною мовою шипів моозець Хантс, — тільки божевільна піти вночі до яру… До така яру…

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?