Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Блискавиця Перунова [uk]
Блискавиця Перунова [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Блискавиця Перунова [uk]

Электронная книга - «Блискавиця Перунова [uk]». Краткое содержание книги:

«Блискавиця Перунова» — пригодницька історична повість. В центрі подій — відоме з літописів народне повстання у Києві 1068 р., коли стривожені набігом половців кияни вимагали у тодішнього князя Ізяслава або захисту від ворога, або принаймні зброї, щоб захиститися самим. Не дочекавшись допомоги від слабкого духом керманича, київське віче обрало на князівство родича князя Ізяслава, Всеслава Полоцького.
Вогнедар Борич, головний герой повісті, походить зі старовинного вояцького роду. Хлоп’ям він став свідком винищення своєї родини князевими дружинниками. Вогнедарові родичі дотримувались предківської віри, і його дід Гатило покинув службу у князя Володимира опісля кривавого хрещення. Та меч «бога християн» таки віднайшов непокірних Боричів. Малого Вогнедара врятував жрець Перунів Далебор, котрий колись був приятелем його діда. Старий жрець виховав дитину у звичаях предків, навчивши однаково добре володіти і словом і мечем. Нині юнак прагне помститись за загибель близьких. Та страшна таємниця розкривається перед ним — зрадник, котрий привів княжих дружинників до родового вогнища теж має прізвище Борич…
Битви та поєдинки, картини з життя лісових весей та прадавнього Києва, образи людей які тоді, як і в усі часи змушені вибирати між правдою та неправдою — про все це розповідає повість. Її автор — Мирослава Горностаєва є жрицею громади Рідної Віри «Арійський шлях», тож в повісті викладено нетрадиційний погляд на деякі історичні події. Адже більшість українських історичних повістей сьогодення співає хвалу переможному християнству, що принесло культуру темним дикунам. Ми будемо раді, якщо вдумливий читач, прочитавши цей твір, змінить свою думку.
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 84
Перейти на страницу:

— А як ви вибралися з Руяну? — спитав юнак опісля довгої мовчанки.

— Сам розумієш, Вогнику, — озвався Далебор, — що опісля такого віщування смертна постіль жаданіша мені була за обійми любки. Вийшов я зо Святині і добув меча, аби сплатити борг Світовидові, та спинив мене Радагаст. Мовив він, що віддати життя своє я можу і у битві. Ось так і став я воїном Руяну. В одній із сутичок з ватагою варягів-здобичників переміг я вікінга, відважного і вправного в бою. Оце ось його клинок, а ім’я зброї я дізнався від нього ж, бо прощався чоловік з мечем своїм перед смертю, наче з вірним приятелем. Спорядив я йому опісля бою пристойне поховання, бойову сокиру зоставив, аби не йшов беззбройним до Вальгалли[14] своєї, а меча таки забрав собі. Не давав я зброї цій нового імені, аби клинок не почав мститись за смерть господаря.

— А що значить це слово по-наськи? — поцікавився Вогник.

— Блискавиця.

Вогник подивився на зброю ще з більшою повагою. Далебор мовив підбадьорливо:

— Я замовлю його на тебе. Це добрий клинок, твердий, як душа сканда.

З того дня Вогник не розлучався з дарованим мечем. Вчитель, щоправда, і не давав йому робити цього. Кожен день був тепер для юнака ніби битвою — старий навчав його, наче з ворогом двобої вів. Вогник уже й перестав рахувати садна, порізи та поразки, коли якось одного дня він зумів ні, не перемогти Далебора, а просто не пропустити жодного удару. Волхв гмикнув щось схвальне, а наступного разу зав’язав юнаку очі і змусив битися всліпу. Знову потекли дні, наповнені болем і втомою.

— Для чого це, Віщий, — насмілився запитати Вогник опісля чергового двобою, — для нічної битви? Але ж я добре бачу в темряві, і міг би…

— Не для битви, — пояснив старий, — для того, аби вивільнити прану, силу духу. Ти маєш відчути рух супротивника перш, ніж він його не те що почне — задумає.

Полісун, котрий за ці роки виріс з вовченяти на величенького сіроманця і мав якийсь занадто розумний погляд як на звіра, утямив, чим можна помогти приятелеві. Якось, коли Вогник намагався з зав’язаними очима вловити рухи Далеборова меча, вовцюга попередив його тихим гарчанням. А тоді почав «підказувати» вже відкрито, аж Далебор нагримав на нього. Ввечері скривджений Полісун підійшов до Вогника, котрий знеможено сидів біля стінки хижі й притулився йому мордою до грудей. Гордий, як і його приятель, вовцюга ніколи не принижувався до собачих викрутасів, і мав лише цей, єдиний вияв ласки. Юнак поклав руку на спину вовка і раптом відчув дивне тепло, що виходило з його власних пальців. Відчуття зникло одразу ж, але вправлятися втемну опісля цього стало набагато легше.

Ясна річ, що навідувати свою подругу з Протолчого юнак став не так вже і часто. Неждана, висока чорноброва молодиця, старша за свого лада літ на десять, не гнівалася, але сумувала.

— І Лют мій був такої ж натури вояцької, тільки що загинув не в битві, — мовила якось, — ти теж колись підеш з мечем своїм і не повернешся.

— Ти кохала мужа свого? — ревниво питав Вогник.

— Не так, як ти — свого меча! — пирхала жінка, — просто покликав він на волю, і я пішла.

— А де рід твій, Неждано? — зацікавився юнак, — я тебе ніколи не питав…

— Рід…, — зітхнула жінка, — у Вовчій весі, що на Київщині. Батько мій — боярина Сохвонія закуп. Майже роб. Батько цього Сохвонія, Вовк-воєвода, вислужив у Володимира-князя маєтки великі, ще й земельки прихопив…не трошки. Та й то стариня мовила, що батько був таки вовком, а син є собакою. Звелів поставити Сохвоній наш у селищі кирикон[15] і утримувати жерця, родом чи-то болгарина, чи-то грека, а люд на треби зганяти силою. Великдень там, чи Купайло — налетить боярин з посіпаками, людей порозганяє, вогнища затопче… По-божний… Та тільки до дівок був дуже ласий хрещений боярин наш…

— А ти сама хрещена, Неждано? — спитав обережно Вогник.

— Я — десяте дитя у сім’ї закупа! — засміялася Неждана, — тому мене так і звуть. Батькові було не до боярських витребеньок. Хоча Сохвоній дізнався про те…як виросла. Я, ладо мій, дівкою гарна була…

— Ти й зараз гарна! — сказав цілком щиро Вогник.

— Де вже мені… От, питав ти, чи любила я Люта свого… Лют був молодим і сильним, а Сохвоній — старим та сивим. Як вибирати між ними — то вже краще Лют. Та тільки недобрим чоловіком був муж мій… Холодний, жорстокий, мов крига. Однак — все одно пішла за ним. Боярин-то наш, як не зумів мене улестити, окликав відьмою і смертю загрожував. А яка з мене відунка? Ну, трави знаю, так їх майже всі жони відають. А нині і зовсім — сама собі господиня. Ось любка маю, а схочу — прожену геть…

вернуться

14

Потойбічний світ у скандинавів.

вернуться

15

Грецька вимова слова «церква».

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 84
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)