Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
Хто ж цей великий дракон, якого дух більше не хоче визнавати владарем і Богом? «Ти повинен» — так звати великого дракона. Та левів дух мовить: «Я хочу».
«Ти повинен» лежить у духу на шляху та іскриться золотом, мов лускатий звір, і на кожній лусці виблискує золотом: «Ти повинен!»
Тисячолітні цінності виблискують на цих лусках, і наймогутніший з усіх драконів каже так: «Усі цінності всіх речей виблискують на мені.
Всі цінності вже створені, і кожна створена цінність — це я сам. Воістину, «Я хочу» не сміє більше існувати!» Так каже дракон.
Брати мої, навіщо потрібен у духові лев? Чого бракує запряженій, зреченій і святобливій тварині?
Творити нові цінності — це й левові ще не до снаги, але творити собі свободу для нового творення — на таке левова сила спроможна.
Аби здобути свободу, а також священне «ні» навіть перед обов'язком,— для цього, брати мої, потрібен лев.
Здобути собі право на нові цінності — то найстрашніший здобуток витривалого і святобливого духу. Воістину, це для нього — грабунок, учинок хижого звіра.
Як святиню, любив він колись «Ти повинен», а тепер, щоб грабунком здобути свободу від своєї любові, він навіть у цій святині має вбачати божевілля й сваволю: для такого грабунку потрібен лев.
Та скажіть, брати мої, хіба може дитина зробити те, що навіть левові не до снаги? Чому лев-грабіжник ще повинен стати дитиною?
Дитина — це невинність і забуття, новий початок, гра, колесо, що крутиться само собою, перший порух, свята згода з усім.
Так, брати мої, для гри творення потрібне святе слово згоди — своєї волі прагне тепер дух, свій світ здобуває собі забутий світом.
Я вам назвав три перетворення духу: як дух став верблюдом, левом верблюд і, нарешті, лев дитиною.
Так казав Заратустра. Того разу він був у місті, що звалось Ряба Корова.
ПРО КАФЕДРИ ЧЕСНОТ
Заратустрі похвалили одного мудреця, що вмів добре говорити про сон та чесноти; за це його вельми шанували й винагороджували, і всі юнаки сідали перед його кафедрою. До нього й подався Заратустра і разом з юнаками сів перед кафедрою. І так казав мудрець:
— Поважайте і шануйте сон! Це передусім! Обминайте тих, хто спить погано й уночі не склеплює очей!
Навіть злодій шанує сон: нечутно скрадається поночі. Та не шанує нічний сторож, носить свій ріжок без усякого сорому.
Спати — не проста штука: для цього потрібно цілий день не втрачати пильності.
Десять разів на тиждень ти мусиш перебороти сам себе: від цього ти втомишся і душа засне, наче від маку.
Десять істин ти мусиш відшукати за день — а то шукатимеш істини й уночі, і душа твоя залишиться голодна.
Десять разів на день ти мусиш сміятись і бути веселий, а то вночі тебе непокоїтиме шлунок, цей батько журби.
Про це мало знають, та щоб добре спати, слід мати всі чесноти. Чи зважуся я кривосвідчити? Чи зважуся на перелюб?
Чи дозволю собі жадати служниці свого ближнього? Все це завадило б доброму сну.
І навіть маючи всі чесноти, слід тямити ще одне: вчасно відсилати до сну навіть чесноти.
Щоб ці милі жіночки не сварилися між собою! І через тебе також, нещасний!
Мир із Богом і сусідом — цього вимагає добрий сон. А ще живи в мирі з сусідським чортом! А то прийде вночі до тебе.
Шануй владу й виказуй покору, якщо навіть та влада крива! Цього вимагає добрий сон. Хіба я винен, що влада полюбляє криві стежки?
Як на мене, той найкращий пастир, хто жене свою вівцю на найзеленішу луку,— це сприяє доброму сну.
Не хочу я собі ні глибокої шани, ні великих скарбів — від цього буває запалення селезінки. Одначе погано спиться без доброго імені і хоч малого скарбу.
Невеличке товариство миліше мені, ніж лихе,—аби тільки вчасно приходили й відходили. Це сприяє доброму сну.
Вельми до вподоби мені й убогі духом — вони навіюють сон. Вони блаженні, надто як їм віддають належне.
Так минає день у чеснотливого. Та коли настає ніч, я, звичайно, не важуся кликати сон! Не хоче він, щоб його кликали,— його, володаря чеснот!
Ні, я пригадую, що робив і про що думав удень. Ремиґаючи все, як корова, я питаю себе терпляче: де ж, власне, десять моїх переборень?
І де мої десять примирень, і десять істин, і десять веселощів, що ними серце моє себе тішило?
Коли я отак розважливо всі сорок думок своїх зважую, враз нападає на мене сон — непрошений владар чеснот.
Сон налягає мені на очі — і повіки важчають. Сон торкається моїх уст — і вони залишаються розтулені.