Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
— Воістину, добрий вилов сьогодні у Заратустри! Не впіймав жодної людини, то впіймав хоч трупа.
Моторошне людське існування, та ще й позбавлене глузду: блазень може стати людині недолею.
Я хочу навчати людей сенсу буття. Той сенс — надлюдина — блискавка з темної хмари людства.
Та я їм і досі далекий, і мій розум не промовляє до їхнього розуму. Для людей я й досі чи то навіжений, чи то труп.
Темна ніч, темні шляхи в Заратустри. Ходімо, холодний і закляклий супутнику! Я понесу тебе туди, де поховаю своїми руками.
8
Сказавши так до серця свого, Заратустра завдав собі на спину трупа й вирушив у дорогу. Та не пройшов він і сотні кроків, як до нього хтось підкрався і зашепотів на вухо. О, та це ж не хто інший, як блазень із вежі!
— О Заратустро,— сказав він,— йди з цього міста геть! Надто багато людей тут тебе ненавидять. Ненавидять тебе добрі і праведні й називають своїм ворогом і ненависником; ненавидять тебе правовірні й кажуть, що ти небезпечний для громади. Твоє щастя, що вони посміялися з тебе: бо й справді, ти говориш, як блазень. Твоє щастя, що ти пристав до отого мертвого пса; цим приниженням сьогодні ти врятував себе. Але йди з цього міста геть — або завтра я перестрибну через тебе, живий через мертвого.
Сказавши так, чоловік зник. А Заратустра попростував темними вуличками далі.
Біля міської брами трапилися йому гробарі. Вони присвітили смолоскипами до обличчя Заратустри, впізнали його й заходилися насміхатися з нього.
— О, Заратустра несе мертвого собаку! Це добре, що Заратустра став гробарем! Бо наші руки надто чисті для цього стерва. Чи не збирається Заратустра поцупити в чорта його поживу? Та бери вже! Смачно тобі повечеряти! Коли тільки чорт не кращий злодій, аніж Заратустра! Він ще поцупить і зжере їх обох!
Отак гробарі сміялись і перемовлялися між собою.
Заратустра не озвався до них жодним словом і пішов своєю дорогою. Дві години простував він через ліси та болота, раз у раз до нього долинало голодне вовче виття, і нарешті він і сам відчув голод. Отож зупинився біля самотньої хатини, в якій світилося.
— Голод напосідає на мене, мов розбійник,—сказав Заратустра.— Він напосідає на мене в лісах, у болотах, серед ночі.
Дивні примхи в мого голоду. Часто він з'являється аж після сніданку чи обіду, а сьогодні не давав про себе знати цілий день. Де ж він барився?
І з цими словами Заратустра постукав у двері хатини. Вийшов старий чоловік із каганцем у руках і спитав:
— Хто це прийшов до мене і потривожив мій поганий сон?
— Живий і мертвий,— відказав Заратустра.—Дайте мені поїсти й попити, бо вдень я забув про це. Хто нагодує голодного, той власну душу потішить,— так каже мудрість.
Старий пішов, але одразу ж повернувся і виніс Заратустрі хліба й вина.
— Недобрий цей край для зголоднілого,— сказав він.— Тому я й живу отут. До мене, самітника, приходять тварини і люди. Та поклич же й свого супутника поїсти й випити, він утомився більше, ніж ти.
Відповів Заратустра:
— Мертвий мій супутник, його я навряд чи вмовлю.
— Мене це не обходить,— сердито буркнув старий.— Хто стукає в мій дім, повинен брати те, що я даю. їжте й бувайте здорові!
Потім ішов Заратустра ще дві години, поклавшись на дорогу й на світло зірок, бо звик до нічних мандрівок і любив дивитися в обличчя всьому, що спить. А коли почало світати, опинився Заратустра в глухому лісі, і далі не було дороги. Тоді поклав він покійника в дупло у себе над головою — щоб до нього не дістались вовки,— а сам ліг під деревом на мох. І одразу ж заснув, зморений тілом, але незворушний душею.
9
Довго спав Заратустра, і не тільки ранкова зоря, а й полудневе сонце зазирнуло йому в обличчя. Та нарешті очі його розплющилися. Здивовано глянув Заратустра на ліс і на тишу, здивовано зазирнув у себе. Потім квапно підвівся, як мореплавець, що раптом побачив землю й зрадів, бо йому відкрилася ноча істина. І Заратустра так сказав до свого серця:
— Світло зійшло на мене — мені потрібні супутники. Не мертві супутники й трупи, яких я можу носити, куди мені заманеться, а живі.
Так, мені потрібні живі супутники, що підуть за мною своєю охотою — підуть туди, куди я схочу.
Світло зійшло на мене — не до людей промовлятиме Заратустра, а до супутників! Заратустра не повинен бути пастирем і собакою в отари!
Звабити багатьох з отари — ось для чого прийшов я. Гнів я викличу в людей і в отари,— грабіжником хоче бути Заратустра для пастирів.