Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
глядачів, які ще не вирішили: вірити своїм очам чи ні.
— Це ваша канапа? — запитав чийсь голос.
— Що то було? — пошепки спитав Форд. Артур підвів голову.
— Щось блакитне.
— А обриси? — запитав Форд. Артур знов подивився вгору.
— Воно має,— насупивши брови, просичав він Форду, — обриси полісмена.
Скоцюрбившись і насупившись, вони ще хвилину лежали на моріжку стадіона. Те блакитне, що обрисами нагадувало полісмена, поплескало їх обох по плечах.
— Гей, ви, двоє,— мовив обрис, — ану ходімо.
Для Артура ті слова пролунали ніби удар грому. Він зірвався на ноги і окинув ошелешеним поглядом навколишній пейзаж, що раптом вклався в до болю звичну картину.
— Де ви це взяли? — гаркнув він на полісменоподібне.
— Що ви сказали? — спитав здивований обрис.
— Це крикетний стадіон «Лордз», правда ж? — гримнув Артур. — Де ви його знайшли, як ви його сюди притарабанили? Я гадаю, — додав він, потираючи скроні,— що мені ліпше вгамуватися. — І він сів навпочіпки перед Фордом.
— Це полісмен, — сказав він. — Що будемо робити?
— Що ти пропонуєш? — знизавши плечима, спитав Форд.
— Прошу тебе, — попросив Артур, — скажи, що останні п'ять років мені наснилися.
Форд знову стенув плечима і скорився.
— Останні п'ять років тобі наснилися, — сказав він. Артур звівся на рівні.
— Все гаразд, полісмене, — сказав він, — останні п'ять років мені наснилися. Спитайте його, — додав він, показуючи на Форда, — і він підтвердить. — Сказавши це, він рушив до краю майданчика, обтрушуючи свій халат. Затим він помітив, що вдягнений у халат, і став мов укопаний, вирячивши на нього очі. Потім обернувся і кинувся до полісмена.
— Звідкіля тоді взялася ця одежина? — заволав він. Волаючи, повалився на землю і засмикався в корчах.
Форд похитав головою.
— Важкі йому випали останні два мільйони років, — сказав він полісменові.
Разом вони поклали Артура на канапу і понесли з поля, і раптове зникнення канапи по дорозі збентежило їх лиш трохи.
На все глядачі реагували по-різному. Більшість із них, не маючи снаги витримати такого видовиська, зажмурили очі і вдовольнялися лиш поясненнями радіокоментаторів.
— Слухай, Брайяне, це цікавий випадок, — сказав один радіокоментатор іншому. — По-моєму, ніяких загадкових матеріалізацій на полі не бувало від часу, гм, від часу… одне слово, я не думаю, що вони взагалі мали місце, чи не так? А ти не пам'ятаєш?
— Едгбастон, 1932 рік?
— А, ну і що ж там скоїлось?..
— Слухай, Пітере, наскільки я пам'ятаю, Кантер грав проти Вілкокса, він якраз подавав м'яч з боку павільйону, коли раптом прямо на поле вибіг один із глядачів.
Настала мовчанка, під час якої перший коментатор обмірковував сказане.
— Т-т-та-к… — сказав він, — так, та в чому ж ти вбачаєш там загадковість? Він же не матеріалізувався в прямому значенні слова? Просто вибіг.
— Так, маєш рацію, але ж він наполягав, що бачив, як на полі щось матеріалізувалося.
— Чи ж бо?
— Так. З його слів те щось скидалося на алігатора.
— А що трапилося з тим чолов'ягою?
— Ну, мені здається, що хтось запропонував вивести його і пригостити обідом, але той пояснив, що він уже добряче пообідав, то всі й забули про те, а «Ворікшір» переміг з перевагою в три хвіртки.
— Та це не дуже схоже на сьогоднішній випадок. Для тих, хто щойно налаштував свої приймачі на нашу хвилю, може буде цікаво знати, що, тут є… два чоловіки, два достатньо неоковирно одягнутих чоловіки і до того ж канапа — здається «честерфілдка»?
— Так, «честерфілдка».
— Просто матеріалізувалися отут посеред крикетного майданчика стадіону «Лордз». Та не думаю, що у них були якісь лихі наміри, вони так пристойно поводилися, а ще…
— Даруй, Пітере, я переб'ю тебе на хвильку, щоб сказати, що канапа щойно щезла.
— Ну, раз щезла, то й щезла. Що ж, однією загадкою менше. І все ж, на мою думку, ця подія явно варта того, щоб її занести в книгу рекордів Гіннеса, тим більше, що вона сталася в такий драматичний момент гри, коли команді Англії для перемоги бракує всього-на-всього двадцять чотири пробіжки. Ті чоловіки зараз полишають поле в супроводі полісмена, мені здається, що всі вгамовуються і гра має от-от поновитися.
— А тепер, сер, — почав полісмен, коли вони пробилися крізь натовп цікавих і поклали умиротворене та нерухоме тіло Артура на ковдру, — можливо, ви зробите таку ласку і розкажете мені, хто ви такі, звідки ви і що означає той балаган, який ви тут улаштували?
Форд на якусь мить втупився собі під ноги, ніби запозичуючи у землі твердості духу, а потім випростався і відповів полісменові таким поглядом, який ударив того повною силою напруженості кожного дюйма із цілих шести світлових років, що відокремлювали Землю від домівки Форда в околицях Бетельгейзе.