Посмертні записки Піквікського клубу

— Кімната Вінкла поруч з моєю, — сказав містер Тапмен. — Коли його й розбудити тепер, він однаково не второпає, чого я від нього хочу. Але я знаю, що у нього в чемодані є фрачна пара. Якщо ви одягнете її на бал і знімете, коли ми повернемось, то я можу покласти її на місце так, що він І не помітить.

— Надзвичайно! — захопився незнайомий. — Знаменитий план… кляте становище… мати чотирнадцять фрачних пар у багажі і бути змушеним убиратися в чужий фрак… але ідея чудова… дуже.

— Треба ж купити білети, — зауважив містер Тапмен.

— Не варто міняти гінею[8],— сказав незнайомий, — киньмо монету, кому платити за обох… кидайте!.. я ставлю на жінку.

Соверен[9] упав, і вийшов дракон, який з чемності звуть жінкою.

Містер Тапмен подзвонив, загадав купити білети й принести свічки до себе в кімнату. Через чверть години незнайомий красувався у фрачній парі містера Натаніела Вінкла.

— Це — новий костюм, — пояснював містер Тапмен, поки той із видимим задоволенням милувався собою в дзеркалі. — Перший, зроблений уже з гудзиками нашого клубу, — і він показав своєму компаньйонові великі позолочені гудзики з погруддям містера Піквіка посередині і з ініціалами П. К. обабіч.

— П. — міркував незнайомий, — дивна штука… вид старого… і П. К… Що означають ці літери?.. мабуть, Предурнячий Костюм, га?

Містер Тапмен, задихаючись від обурення, дуже поважно роз’яснив таємничі ініціали.

— Трохи короткий у талії, — сказав незнайомий, вихиляючись перед дзеркалом, щоб побачити гудзики» які замість попереку були в нього на половині спини. — Як у листонош… кумедний одяг… шиють за контрактом,не беручи міри… призначення долі… всі високі одержують короткі вбрання, а короткі — дістають довгі.— Розмовляючи безперестанно, новий компаньйон містера Тапмена убрався в костюм містера Вінкла і в супроводі містера Тапмена зійшов сходами до зали, де відбувався бал.

— Ваші імена, сер? — спитали їх коло входу. Містер Тресі Тапмен ступив був наперед, щоб оголосити своє, але незнайомий випередив його.

— Ніяких імен. Не треба називати себе, — прошепотів він. — Невідомі… прізвища, зрештою, дуже хороші, але не бучні… надзвичайні прізвища для невеличкої компанії, але тут, у такому товаристві, не справлять ніякого враження… інкогніто… джентльмени з Лондона… знатні чужинці… яка різниця? — Двері розчинилися, і містер Тресі Тапмен з незнайомим увійшли в залу.

Музика заграла фінал; танцюючі пішли в прохідку по кімнаті. Містер Тапмен із своїм компаньйоном, ставши в куток, почали розглядати публіку.

— Чарівні жінки, — зауважив містер Тапмен.

— Пождіть хвилинку, — озвався незнайомий. — Це — дрібниця… аристократія ще не приїхала… чудернацьке місто… Вищі службовці з корабельні не визнають нижчих… Нижчі гребують дрібними поміщиками… дрібні поміщики зневажають крамарів… а урядовці не визнають нікого.

— Що то за білявий хлопчисько з манюсінькими оченятами в такому смішному костюмі? — запитав містер Тапмен.