Хижа
- Автор: Янг Уильям Пол
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книгоноша
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Хижа». Краткое содержание книги:
— Так, ти з’їв майже всі коржики.
— Я не це мав на увазі, — засміявся він, — ви знаєте. Світ здається в тисячі разів яскравішим, а я почуваюся в тисячі разів краще.
— Так і є, Маку! Судити світ — справа непроста. — Татова усмішка одразу переконала Мака, що він може спокійно говорити про це.
— Або судити вас, — додав він. — Я дещо розгубився, навіть більше, ніж думав. Я зовсім не розумів, хто ви у моєму житті.
— Ну, частково, Маку. Інколи ми пречудово проводили час разом. Тому не потрібно перебільшувати.
— Якщо відверто, Ісус мені завжди подобався більше, ніж ви. Він здавався таким добрим, а ви — такою…
— … жорстокою. Сумно, чи не так? Він прийшов показати, хто я, натомість більшість повірила, що це він сам і є. Люди, особливо релігійні, досі вважають нас добрим та поганим поліцейськими. Коли вони хочуть, аби інші робили те, що у їхньому розумінні правильне, потрібен суворий Бог. Коли ж вони самі потребують прощення, то линуть до Ісуса.
— Саме так, — підтвердив Мак, здійнявши догори вказівний палець.
— Але ми всі перебували в ньому. Він точно відображав мої прагнення. Я люблю тебе і водночас закликаю любити мене.
— Але чому мене, Аллена Філліпса Маккензі? За що любити такого негідника? Намагатися достукатися до мого серця після всього, що я думав про вас, після всіх звинувачень на вашу адресу…
— Ось так діє любов, — відповіла Тато. — Не забудь, Маккензі, я не здогадуюся про твої майбутні вчинки чи про вибір, який ти зробиш. Я вже про все знаю. Я, наприклад, намагаюся навчити тебе не ховатися за брехнею. Зрозуміло, тільки гіпотетично, — підморгнула вона. — Скажімо, я знаю, що ти почуєш мене лише після сорока семи ситуацій, в яких опинишся. Лише після такої кількості подій ти зможеш почути мене досить чітко, щоб визнати мою правоту й змінитися. Тому, коли ти не чуєш мене з першого разу, я не засмучуюсь і не впадаю у відчай. Зовсім навпаки, мене це інтригує. Залишилося лише сорок шість спроб. І перша з них стане цеглинкою в основі мосту зцілення, яким одного чудового дня, наприклад, сьогодні, ти пройдеш.
— Я вже почуваюся винним, — визнав Мак.
— Розкажеш, як це у тебе виходить? — хихикнула Тато. – Якщо серйозно, Маккензі, то я сказала це не для того, щоб ти почувався винним. Почуття провини ніколи не допоможе тобі знайти свободу в мені. У найліпшому випадку воно змусить тебе докладати більше зусиль, щоб жити відповідно до зовнішніх моральних принципів. А я перебуваю всередині.
— Але те, що ви сказали… щодо ховання за брехнею. Здається, так чи інакше я робив це протягом усього життя.
— Ти ж вижив, любий. Тому немає чого соромитися. Твій батько тебе страшенно ображав. Життя било тебе не менше. Брехня — найзручніше місце, де ховаються ті, хто вижив. Це дає почуття захищеності, але там кожний залежить лише від себе. Щоправда, в цьому місці досить темно, чи не так?
— Дуже темно, — пробурмотів Мак, похитуючи головою.
А ти готовий відмовитися від влади й почуття захищеності, які тобі пропонує брехня? Ось у чому питання.
Що ти маєш на увазі? — запитав Мак, дивлячись на неї.
— Брехня — це невеличка фортеця, всередині якої ти можеш почуватися захищеним і могутнім. Із цієї маленької фортеці брехні ти намагаєшся керувати своїм життям і маніпулювати іншими. Але для фортеці потрібні стіни, тому ти їх будуєш. Вони складаються з виправдання твоєї брехні. Так, нібито ти брешеш, щоб захистити своїх рідних, врятувати їх від болю. Що завгодно, аби тільки всередині брехні ти почувався затишно.
— Але ж я саме тому й не сказав Нен про записку, бо це могло б завдати їй болю.
— Ось воно, бачиш? Ти вже починаєш себе виправдовувати. Те, що ти тільки-но сказав, — неприхована брехня, — вона нахилилася вперед. — Хочеш, скажу тобі, де правда?
Мак знав, що Тато копає глибоко, і всередині він радів цій розмові так, що був готовий розсміятися. Він більше не соромився.
— Ні-ні-ні, — протягнув він у відповідь і усміхнувся. — Продовжуй, будь ласка.
Тато теж усміхнулася, проте враз знову посерйознішала.
— Правда полягає ось у чому: ти не сказав Нен про записку не для того, щоб захистити її від болю. Насправді ти боявся зіткнутися з емоціями, її і своїми. Адже вони лякають тебе, Маку. Тому ти збрехав, щоб захистити себе, а не її!
Він відкинувся в кріслі. Тато не помилялася.
— І це не все, — вела вона далі. — Така брехня аж ніяк не є проявом любові. Твоя брехня в ім’я турботи стала на заваді і твоїм стосункам з дружиною, і її стосункам зі мною.
Татові слова вразили Мака, наче удар кулаком у живіт.