Хижа

— Маку, світова система така, якою вона є. Установи, схеми, ідеології оточують людство усюди, тому уникнути цих марних спроб чогось досягти неможливо. Проте я даю силу перемогти будь-яку з владних систем, в яких ви перебуваєте: релігійну, економічну, політичну чи соціальну. Немає значення, всередині ви чи зовні, ви зростатимете в свободі, вільно пересуваючись між ними. Тільки ми разом, ти і я, зможемо вільно жити всередині цих систем і не залежати від них.

— Але стільки небайдужих мені людей повністю залежать від цих систем! — Макові одразу спали на думку його друзі, церква, що виявили любов до нього та його сім’ї. Він не сумнівався, що вони люблять Ісуса, однак були залучені до релігійної діяльності й сповнені патріотизму.

— Маку, я їх теж люблю. Ти засуджуєш багатьох із них неправомірно. А щодо тих, хто існує всередині систем і залежить від них, то нам слід служити їм, віднаходити спосіб, як вилити на них свою любов. Що скажеш? — запитав Ісус. – Не забудь, що той, хто знає мене, може жити в свободі й любити безумовно.

— Це, мабуть, і означає бути християнином? — запитання прозвучало трохи безглуздо, але Мак намагався підсумувати все сказане.

— Хто казав щось про християн? Я не християнин.

Ця думка вразила Мака своєю несподіваністю, тому він не зміг втриматися від усмішки.

— А й справді!

Вони підійшли до дверей майстерні, коли Ісус знову зупинився.

— Той, хто мене любить, може належати до будь-якої з існуючих систем. Це буддисти, мормони, баптисти, мусульмани, республіканці, демократи, а також ті, хто взагалі не голосує, не слухає недільних проповідей і не працює в релігійній організації. Серед моїх послідовників є убивці і добропорядні люди досить високої думки про себе. Це банкіри й букмекери, американці й іракці, євреї й палестинці. У мене немає бажання робити з них християн, але я хочу бачити, як вони перетворюються на Татових синів і доньок, моїх улюблених братів і сестер.

— Чи означає це, що всі дороги ведуть до тебе? — запитав Мак.

— Не зовсім, — усміхнувся Ісус, взявшись за ручку дверей. — Більшість доріг взагалі нікуди не веде. Це означає, що я готовий вирушити будь-якою дорогою, аби тільки знайти тебе, — він замовк. — Маку, мені потрібно дещо завершити в майстерні. Побачимося пізніше.

— Добре. Що мені робити?

— Що хочеш. Це твій пообідній час.

Ісус поплескав його по плечі й усміхнувся.

— І останнє. Пам’ятаєш, ти дякував мені за можливість бачитися з Міссі? Це, до речі, була Татова ідея, — із цими словами він розвернувся, помахав Макові через плече й увійшов до майстерні.

Мак одразу зрозумів, що йому потрібно робити, і пішов до хижі дізнатися, чи є там Тато.