Хижа

Поки Мак насолоджувався моментом, панувала майже цілковита тиша. Вчувався лише шепіт вітру, що пестив дерева, та сміх струмка, який ніс свою воду до озера. День був надзвичайним, а краєвиди захоплювали подих неймовірною красою.

— Хотілося б з’ясувати… Здається, у тебе мало спільного з ретельно спланованою релігійною діяльністю, яка мені добре знайома.

— Ретельно спланована, як ти кажеш, релігійна машина може поглинати людей! — відрізав Ісус. — Безліч справ, які роблять в моє ім’я, насправді часто не мають зі мною нічого спільного і, нехай ненавмисно, але суперечать моїм задумам.

— Отож, тобі не подобаються ані релігія, ані релігійні установи, — зробив висновок Мак, сам не впевнений у тому, чи поставив він запитання, чи висловив спостереження.

— Я не створюю інституції, ніколи цього не робив і не буду.

— А як щодо інституту сім’ї?

— Сім’я — це не інститут, а стосунки, — Ісус пояснював упевнено й терпляче. — Як я вже сказав, я не створюю установи. Цим займаються ті, хто вдає із себе Бога. Так, мені не дуже подобається релігія, — визнав він із сарказмом і додав, – так само, як, до речі, економіка й політика, — його обличчя помітно спохмурніло. — А чому, власне кажучи, вони мають мені подобатися? Ця людська «трійця» спустошує землю та ошукує тих, про кого я піклуюся. Скільки сум’яття й неспокою вона приносить тим, хто з нею не пов’язаний!

Мак вагався, не знаючи, що й сказати. Це сягало вище за його розуміння. Помітивши, що погляд Мака дещо потьмянів, Ісус зменшив оберти.

— Якщо простіше, то ці людські установи — інструменти, які люди використовують для створення ілюзії захищеності й контролю. Адже вони бояться невизначеності, тремтять перед майбутнім. Установи, структури та ідеології — це марна спроба відчути впевненість і безпеку там, де їх нема. Це справжнісінька підробка! Лише я, а не системи, можу гарантувати безпеку.

«Неймовірно!» — це було все, що встиг подумати Мак. Схему, за якою він, а також усі, кого він знав, намагалися скеровувати своє життя, було зруйновано.

— Отже, — Мак розмірковував над почутим, але ще далеко не все міг зрозуміти. — Отже? — роздуми-таки довелося перетворити на запитання.

— У мене немає порядку денного, Маку. Зовсім навпаки. Я прийшов, щоб дати Життя. Життя з подостатком. Моє життя, — Мак усе ще силкувався зрозуміти. — Просту й щиру насолоду від дружби, що зароджується.

— Зрозумів!

— Робити спроби жити без мене, без постійного діалогу супутників на життєвому шляху, те саме, що намагатися ходити по воді наодинці. Ти просто не зможеш! А коли спробуєш, хай би якими добрими були твої наміри, однозначно потонеш, — заздалегідь знаючи відповідь, Ісус запитав: — А ти колись рятував людину, яка тоне?

Усі м’язи Мака інстинктивно напружилися. Він не любив згадувати про Джоша, про каное, про страх, що охопив його тієї миті.