Парфуми

Обурені люди ганили владу. Найменша плітка могла спричинити сутички. Одного заїжджого, що торгував порошком кохання та іншим знахарським зіллям, ледь не розтерзали, бо ці порошечки нібито містили в собі перетерте дівоче волосся. Хтось спробував підпалити будинок маркіза де Кабрі та богадільню Шаріте. Ткач Олександр Мінар застрелив свого слугу, взявши його за злочинця, коли той повертався вночі додому. Всі, хто міг собі це дозволити, посилали своїх донечок десь до далеких родичів або в пансіонати Ніцци, Екса чи Марселя. Лейтенанта поліції під тиском муніципальної ради звільнили. Його наступник доручив колегії лікарів дослідити віргінальний стан убитих красунь. Виявилося, всі вони незаймані.

Дивним чином ця звістка ще дужче розпалила страхи, бо кожен сам собі вважав, що дівчаток було зґвалтовано. Тоді зрозумілим був принаймні мотив злочину. А тепер ніхто нічого не розумів, люди геть розгубилися. І той, хто вірив у Бога, рятувався молитвою, щоб хоч його власну оселю обминуло це диявольське наслання.

Муніципальна рада, поважне зібрання тридцяти найбагатших і найшановніших міщан та дворян Граса, здебільшого освічених й антиклерикальне настроєних можновладців, які досі мало зважали на єпископа й залюбки перетворили б монастирі та абатства у склади та фабрики, — ці гордовиті, могутні пани були такі пригнічені, що направили покірну петицію монсеньйору єпископові з проханням оголосити анафему і відлучити од церкви монстра, який замордовує дівчат і якому не може дати ради світська влада, тобто зробити з ним те саме, що зробив його найясніший попередник 1708 року з ненависною сараною, яка тоді загрожувала країні. І справді, в кінці вересня граському вбивцеві дівчат, який на той час занапастив не менш як двадцять чотири цнотливі красуні з усіх прошарків населення, було оголошено анафему й відлучено від церкви; текст цього відлучення розповсюдили письмово, а також урочисто проголосили з усіх амвонів міста, в тому числі з амвону Нотр-Дам-дю-Пюї.