Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Лейтенант X. пішов до кльозету, довго відмиваючись там і чистячи кітель. Повернувшись на бойовий пост, він подзвонив генералові Д.
— Пане генерале, об'єкт зробив першу спробу.
— Що ти верзеш? — не зрозумів генерал.
— Першу спробу зробив об'єкт, пане генерале.
— Який, у вагіни, об'єкт? Хто він?
— Вона об'єкт, який зробив першу спробу, пане генерале.
— Ти п'яний? — розсердився генерал.
— Смію доповісти панові генералові, що я завжди тверезий.
— Ну то й що з цього? Дурний, значить. Знайшов чим хвалитися. Хто ти, в такому разі?
— Пане генерале, я є лейтенант X., який веде спостереження за об'єктом О., який зробив першу спробу, який є яка, яку ви нині вранці наказали мені, лейтенантові X., який є який, охороняти від виходу за межі штабу округи.
— Здуріти можна, — сказав генерал Д. і перехилив чарку горілки. — Ну й забембав ти мене. То ти лейтенант X.?
— Так йосць, пане генерале.
— А звідки ти знаєш номер мого телефону?..
— ?і
— … і чого тобі від мене треба?
— Згідно з вашим наказом пане генерале доповідаю, що об'єкт О. зробив першу спробу покинути приміщення штабу округи.
— А, це ти про Оттлу? — здогадався генерал, стьобнувши другу чарку горілки.
— Так йосць, пане генерале.
— Ну то й що?
— Вонахотілавийтипанегенерале.
— Хотіла вийти? — перепитав генерал, нахитнувши третю чарку горілки.
— Так йосць, пане генерале, — лейтенант X. дістав хустинку і витер спітніле чоло.
— Вийти, значицця, хотіли. Хотіло. Ілот. Оліт. Літо. «Відклади свої справи до літа, не відвідуй до літа Лоліту…» Переможець. Неборак. Оттла — од тла до тла. Як не приведуть мені корову до страти, то буде великий порядок на фронті трудових звершень і суничні галявини навіки заростуть маріхуаною…
Лейтенант X. поштиво слухав.
Генерал Д. смиконув четверту чарку горілки.
— Алло! — сказав генерал Д.
— Слухаю, пане генерале.
— МєждугорОдня?
— ТоєлейтенантХпанегенерале.
— Який лейтенант? Звідки ти взявся на мою голову з самого ранку? Ще мені тої гризоти бракувало! Ніц не розумію, — стенув плечима генерал Д., і вклав п'яту чарку горілки. — Чого тобі треба від мене? Квартиру? Нема квартир, кончились. Машину? Нема машин, кончились. Худоба моя родная, де тільки вони таких корівочок беруть, а я ж босенький та по кізячках, та по тепленьких… Слухай, ти часом не той лейтенант, якого я вранці поставив Оттлу стерегти? — спитав генерал і випив шосту чарку горілки.
— Так йосць! — майже зрадів лейтенант X.
— Ага, он воно що. І як вона? Не пробувала вийти?
— Вона хотіла вийти, пане генерале. Я змушений був стріляти. Вона злякалася і втратила свідомість або, коротше, знепритомніла. Разом з солдатами ми занесли її назад. Вона прийшла до тями і обблювала мене. Тепер лежить ціхо.
— Добре, — сказав генерал Д. — Вона спробує через балкон, а там унизу її вже чекають. Хе-хе. Хі-хі. Ха-ха. Хо-хо. Ху-ху не хо-хо? Продовжуй спостереження, герой. В разі чого — дзвони. Представлю к наградє. Номер телефону знаєш?
— Так йосць, знаю, пане генерале, вона спокушала мене.
— Знайшла кого спокушати, — сказав генерал, поклав рурку і перехилив сьому чарку горілки.
Лейтенант X. поглянув на Марту, яка стояла перед його столом, не випускаючи з рук відро води.
— Чого тобі? — спитав лейтенант.
— Можу я пройти до Оттли, вона кликала мене…
— Іди, — дозволив лейтенант, — іди, але без різних там штучок-дрючок.
Марта зайшла до кімнати. Через хвилину вони з Оттлою ревіли вже дуетом. Лейтенант X. скривився і хотів плюнути, але мусив ковтнути слину назад (а не вперед), тому що сходами підіймався полковник Р. Лейтенант підвівся, віддав честь і хотів щось сказати, але полковник Р. так зиркнув на нього, що X. ще раз ковтнув слину.
— Хто стріляв? — спитав полковник Р.
— Я, пане полковнику.
— Чому?
У лейтенанта X. зажижилися труси і затрусилися жижки. Чудово ж бо знав лейтенант X., що роман у полковника з Оттлою, що всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі- всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі- всі-всі-всі-всі-всі-всі-всі чекають звістки про їхні заручини, що якби не остання втеча Оттли, ці заручини могли б бути і стати фактом доконаним. Думка про втечу, невигідну і для полковника, додала хоробрості лейтенантові X.