Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Найбільше вона любила Пруста, — інколи їй здавалося, що цю епопею написала її мама, коли була ще зовсім молодою, — ну, такою, як Оттла тепер, — і сховалася за чоловічим псевдонімом, на зразок Жорж Занд; мама сховалася за псевдонімом «Марсель Пруст» від генерала Д., бо той убив би її, якби довідався, що вона написала так багато і все — французькою мовою.
У куті стояв телевізор, а вздовж стіни — канапа; потім кімната робила різкий закрут, і там, у глибокій ніші знаходилося святе святих — ліжко Оттли, шафа з сукнями, торшер, при якому вона читала вночі, особливо ж у грозу або коли повстанці підходили дуже близько до міста, — одного разу їхня ракета потрапила в сусідній дім, де розташувався міський суд, і там розпочалася пожежа; Оттла вискочила тоді на балкон в одній нічній сорочці і довго спостерігала, як палають судові справи, заведені на винних, частіше ж безневинних людей, як метушаться солдати, гасячи пожежу, — і не спала відтак уже до ранку, збуджена вогнем і раптово відчутою можливістю втекти звідси навіки, чи, принаймні, стати жінкою.
У кімнаті пахло її парфумами і стеля була дуже високою. Оттла годинами просиджувала перед трьома маминими дзеркалами, вперше відчуваючи смак губної помади, пружну хвилястість вій, густих і довжелезних, наче з хутра небаченого дорогоцінного звіра, хвилюючу незбагненну чистоту гладенької шкіри під уперше виголеними пахвами, якусь небесну прохолоду, що йшла звідти, і звідси, і звідти теж, вимучуючи своєю лагідністю й вимогливістю, пестливою жорстокістю і невдоволеністю. Вже всоте Оттла безтямно проводила гребінцем по своїх золотих, шовковистих і довжелезних косах; пила каву; говорила по телефону; слухала музику і знову поверталася до дзеркал, виснажена цим своїм відображенням, вічно одним і тим самим, незрозумілим вічно і закличним вічно. Вона навмання брала книжку з шафи, навмання розгортала її і читала там таке:
Оттла думала про полковника Р. З ним вона танцювала кілька останніх разів, і він теж належав до дуже старого й шанованого в місті роду, і був бездітним вдівцем, і був таким якимсь справжнім у цій своїй новій полковницькій формі, і такий владний, і Оттла, відчуваючи, що очі її наповнюються слізьми, падала долілиць на килим, і кусала губи, і вмовляла себе не плакати, інакше, Оттлонько, прахом підуть усі твої викручування перед дзеркалами, а до вечора залишилося півгодини, він за тобою заїде, він же пообіцяв, — і вона пестила килим, м'який, добродушний килим, і тільки хлипала, але не плакала, жодної сльози, — ось вам усім, ясно?
Саме в цій кімнаті Оттлу вирвало в ненависні лейтенантові окуляри; вся кімната стояла поруч, готова захистити її, якби цей ідіот спробував щось зробити; насторожилася люстра, щомиті готова впасти на його порожній чакан з гівном замість мізків; заворушився килим, готовий скрутитися як той пітон і задушити гнилого очкарика в добродушних обіймах; і Юкіо Місіма прочинив дверцята книжкової шафи, щомиті готовий вискочити звідтам і вгородити чесного самурайського ножа в підлу лейтенантську спину; але мерзенний лейтенант занюхав цю зусебічну загрозу і, не сказавши жодного «мур-мур», вийшов з ворожої кімнати; солдати нерішуче топталися біля канапи. Пола Оттлиного халатика загорнулася і вони не могли відвести очей від голого засмаглого стегна, міцного і пружного; вони стали жабками, а стегно — удавом, ще б мить — і вони стрибнули в роззявлену пащу, але Оттла відчула це, застогнала і сказала: «Ідіть к чорту, і покличте сюди Марту, хай принесе води, хай багато води принесе, відро»; «йосць, йосць», — закивали головами жабки, не до речі віддаючи їй честь, задкуючи до дверей, усе ще не вірячи в своє спасіння.
Вони вийшли і щільно причинили двері. Оттла залишилася наодинці зі своєю кімнатою. «Бачиш, — пошепки озвалася вона до книжкової шафи, — бачиш, що робиться?» Хотілося плакати, але дуже, дуже боліла голова. Оттла подивилася на свою жовту спідницю і таки заплакала.
4
Вірш Р. М. Рільке «Куртизана». Принагідно автор висловлює щиру вдячність п. Андрієві Гайдамасі (Мюнхен), який запрезентував раритетне видання вибраних поезій Рільке «Речі й образи» (Нюрбернґ, 1947) в перекладі Богдана Кравцева, звідки взято цей та наступні вірші.