Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
— Слухай, очкарик, а що ти, власне, робиш? — спитала Оттла, сідаючи на стіл.
Очкарик трохи подумав, а тоді несподівано високим — аж у Оттли все померзло всередині — голосом сказав:
— Виконую свій патріотичний обов'язок.
— Тут? — здивувалася Оттла.
— Патріотичний обов'язок можна і треба виконувати всюди, — доповів очкарик.
— А кілько баб ти вже трахнув? — поцікавилася Оттла.
— Жодної.
— Нема нічого дивного… Хочеш, я буду твоєю першою? — пошепки спитала вона і поклала на його холодну долоню свою гарячу.
— Ні, не хочу, дякую.
— Чому? Адже це так приємно…?…? може, ти боїшся? Не бійся, гусенятко…
— Я не боюся нікого в світі. Я боюся тільки одного: не виконати свого патріотичного обов'язку належним чином і у визначений термін або строк.
— Ага, ясно, — сказала Оттла, забираючи свою руку, — тільки такого імбецильного кастрата він і міг сюди поставити. Ну, о'кей, виконуй свого патріотичного обов'язка, а я піду пошукаю праску. Покажу тобі, як роблять холодну яєшню.
— Поверніться до кімнати, вам заборонено!
— Срати я хтіла на ваші заборони, — сказала Оттла і почала спускатися сходами.
— Якщо ви не повернетеся, я змушений буду стріляти по нижніх кінцівках, — застеріг її голос за спиною.
— Хо, хо, хо, — демонічним басом засміялася Оттла і тієї ж миті пролунав постріл; повз її ліве вухо свиснула куля.
Оттла зблідла як смерть і озирнулася. Лейтенант стояв за столом і цілився їй в обличчя.
— То ти так, — тихо сказала Оттла, — то ти ось як, засранцю, виродку, педерасте, гоміку, імпотенте, лейтенанте…
І знепритомніла.
Знизу вже гупали чобітьми двоє солдатів з караулу. Вони обережно підняли Оттлу і занесли її до кімнати. Лейтенант зайшов услід за ними, прибрав з канапи жовту спідницю і акуратно розвісив її на кріслі. Оттлу поклали на канапі; вона розплющила очі, побачила над собою обличчя в окулярах і виблювала просто в нього.
Генералові Д. належав увесь третій поверх, на першому й другому поверхах розташувався штаб округи. Кімната Оттли раніше належала її мамі; коли мама померла, генерал зробив з дитячої свій домашній кабінет, а Оттлу переселив сюди. Вікна цієї кімнати виходили на схід, і прокидаючись уранці, Оттла любила милуватися вранішнім промінням і його шляхетним відблиском на маминих книжках. Книжки стояли в старовинній дубовій шафі, щільно притулившись одна до одної, ніби захищаючись таким чином перед незрозумілою долею жити в генераловому домі, — Флобер і Музіль, Пруст і Кафка, Шекспір і Рільке, Гельдерлін і Вірджинія Вулф… Усі ці книжки Оттла прочитала після маминої смерті, багато чого не розуміючи, більше вгадуючи, ніж усвідомлюючи, а часто взагалі не розуміючи того, що було безпосередньо в тексті, — одначе, розуміючи і уявляючи в сто разів більше, ніж того, може, хотіли б самі автори.