Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
«Якби знала баба,
Що такі здолай-трава,
Зашила б у пояс
Та й носила б на собі».
Близький родич нашої лілеї — знаменитий єгипетський лотос (Nymphaea lotus). Квіти його теж білі, але більші. Та основна відмінність — у листі. У лотоса їхні краї не заокруглені, а зазублені.
Улюбленець єгипетської молоді, квітка Озіріса й Будди — лотос
Давні єгиптяни помітили, що лотос спливає на поверхню й розпускається разом із заходом сонця і занурюється у воду, згортаючись, коли сонце сходить. Поєднували це явище із таємничим зв'язком лотоса з рухом небесних світил.
І справді, якщо поглянемо на лотос навіть у теплиці, то майже цілий день він занурений у сон; лише перед ніччю квітка розкривається у всій своїй красі. Гейне про це так пише:
«Боїться квітка лотос,
Як сонячне сяйво йде,
Ясне чоло схилила І ночі замріяно жде.
Коли ж коханок місяць Промінням розбудить її,—
Навстріч йому розтуляє Вона пелюстки свої.
Цвіте, й росте, і прагне До ніжних місячних рук,
І тане, і пахне, і плаче З любові й любовних мук
Переклав Євген Двоб'язко. Переклади інших поезій — Петра Кравчука.
А втім, думка про те, що квіти лотоса цвітуть тільки вночі, не зовсім правильна, оскільки нерідко вони розпускаються увечері й залишаються відкритими до пізнього ранку. Так, у червні лотос розкривається о восьмій вечора й згортає свої пелюстки лиш о десятій ранку, а потім, із зменшенням тривалості дня, він розкриває їх значно раніше: у серпні, наприклад, о шостій годині вечора.
Цей уявний таємничий зв'язок між квітками лотоса й небесними світилами спонукав єгиптян присвятити його богові сонця Озірісу, тому Озіріса зображували з квіткою лотоса на голові. Лотосом прикрашали свої голови й жерці цього божества. Так само й царі єгипетські, підкреслюючи своє божественне походження, увінчували себе цими квітами, а царський скіпетр мав форму лотоса зі стеблом. Нарешті, його зображували то в бутоні, то розквітлим і на державній монеті.
Крім того, лотос був присвячений єгипетській богині землеробства й родючості — Ізіді, а оскільки родючість залежала, головним чином, від розливу ріки Ніл та його мулу, то лотос, як лілію, вважали нареченою Нілу. Підіймалися води — з'являвся й лотос; спадала вода — він залишався на піску і в мулі разом із кореневищем. І що довше Ніл заливав своїми водами країну, то більше квітів з'являлося на водній поверхні. А тому прихід лотоса з водою єгиптяни захоплено вітали.
Єгипетські дівчата і юнаки прикрашали ним оселі, бігали вулицями, вітаючи усіх радісною звісткою: «Багато лотосів на воді, великий буде врожай!» На знак вдячності вони приносили вінок із лотоса статуї Озіріса, а також прикрашали цими квітами його вівтар. Коли ж, навпаки, тривалий час Ніл не розливався, несли вінок лотоса богині Ізіді, лиш вона могла прискорити настання повені.
Численне застосування мав лотос і в громадському житті Єгипту. Без нього, очевидно, не могло обійтися жодне свято.
З лотоса плели вінки, ним прикрашали храми, почесних гостей, популярних танцівниць та співачок. На бенкетах, разом із солодощами, слуги обов'язково розносили гостям і квіти лотоса, причому жоден гість ні на хвилину не залишався без квітки, і як тільки вона починала в'янути, одразу ж приносили свіжу.
Зображення лотоса відбилось і в єгипетській архітектурі. Перші колони єгипетських храмів — виняткове наслідування квітки лотоса на стеблі, а французькі вчені, що брали участь в експедиції Наполеоне в Єгипет, віднайшли чимало подібності із цією квіткою і в інших деталях єгипетських будівель. Так, при основі колон єгипетські архітектори раз у раз вміщували зображення листя німфей, а у верхній частині — зв'язку стебел лотоса, ним же прикрашали й капітелі.
Проте лотос мав і економічне значення для Єгипту: його коріння, коли вода спадала, збирали, висушували на сонці й зберігали як продукт харчування. Споживали, головним чином, у відвареному вигляді як картоплю. Коріння лотоса за смаком й справді нагадує картоплю, але викликає велику спрагу.
Крім того, як стверджує Діодор, для харчування використовували також і борошнисті зерна лотоса, їх мололи й пекли з них хліб. Із коріння й насіння готували ліки — «неню-фар», очевидно, від цього слова походить французька назва лілеї — «nenuphar». У вжиток ішло також і плоске, блюдцеподібне листя лотоса. З нього готували соуси й напої. Давньогрецький письменник Страбон розповідає, що в його час усі лавки Александрії були завалені цим листям.