Реальна загроза

— І що тепер? — запитав я. — Якщо мене правильно інформували, ваша ідея з концесією з тріском провалилася.

Павлов спохмурнів.

— І не кажи. Я досі шокований. Ніколи б не подумав, що фармацевтичні компанії виявляться такими зажерливими… е-е…

— Акулами капіталізму, — додав я.

— Так, твій батько мав рацію, а я помилявся. Але найгірше те, що існування Ютланда вже перестало бути таємницею. Про це знають у тяньгонському уряді і в керівництві земного фармацевтичного консорціуму. Скоро довідаються й інші планети — і тоді почнеться справжнє полювання. Твій батько вже відрядив кур’єрський корабель, щоб попередити Фаулера і ще трьох адміралів, котрим відомо, де знаходиться Ютланд. Їм доведеться зникнути разом з родинами, поки до них не дісталися тяньгонські агенти, найманці консорціуму або спільники Гарсії. Та як на мене, це мало допоможе. Єдина можливість і далі тримати в секреті розташування Ютланда — повна й абсолютна самоізоляція, припинення будь-яких контактів із зовнішнім світом.

— Але це нездійсненно, — сказав я.

— Цілком правильно. За останні п’ятнадцять років Ютланд, залишаючись у тіні, досить грунтовно інтегрувався в міжпланетну економіку. Експортуючи ендокринол, він імпортує не лише кораблі та озброєння, а й багато іншого — від високих технологій до звичайного побутового дріб’язку. Припинення торгівлі призведе до глибокої економічної кризи. Насамперед постраждає флот, що існує винятково на кошти, отримані з продажу ендокринолу. І не має значення, скільки вже накопичено цих самих коштів. Якщо не буде торгівлі, іншопланетні гроші без товарного забезпечення перетворяться на пусті папірці. Рано чи пізно флот вийде з-під контролю — а вистачить одного корабля-дезертира, щоб решті світу став відомий шлях до Ютланда. Тому цілковита ізоляція неприйнятна — це розуміють усі в керівництві планети.

— А відкритися, означає накликати на себе агресію, — зауважив я. — Отже, безвихідь.

— Скидається на те. Щоправда, генерал Гакслі… До речі, ти знаєш, хто він?

Я коротко кивнув. Звичайно, знав. Генерал Гакслі був найвисокопоставленішим військовим, що народився на Ютланді. Він очолював Планетарну Армію — тобто всі збройні сили наземного базування, керівництво яких майже на сто відсотків складалося з корінних ютландців. У ВКС ситуація була геть інша — в їх вищому командуванні домінували колишні ериданські офіцери. Що й зрозуміло — адже п’ятнадцять років тому Ютланд не мав жодного космічного корабля, а за цей час не могло з’явитися достатньої кількості „доморослих“ адміралів. Єдиним ютландцем, що носив три зірки на адміральських погонах, був тридцятисемирічний віце-адмірал Бенсон — і якраз він, а не чотиризірковий генерал Гакслі, був найпопулярнішою після мого батька людиною на планеті. Подейкували навіть, що батько бачить його своїм наступником на посаді імператора.

— Так от, — вів далі Павлов. — Генерал Гакслі запропонував план, як уникнути агресії. План огидний, треба сказати, навіть мерзенний.