Квітка кохання

А в мене дружина, Як закрутить, бува, задом, Вмить росте... пружина. В інших сім’ях – вареники, П’ють медок, малинку, А моя кричить ще з двору: – Розстібай… ширінку! 17.11.2000 р. ЯКЩО КВІТКА ДОЗРІВАЄ Якщо любов ще не дозріла, То не допустить вас до тіла. Не поспішайте, в тім вся сила, Щоб квітка та сама розкрилась. Бо там, де квітка жде Джмеля, То мед йому віддасть сповна. 1.1.1992 р. ЯКЩО У ДОМІ Є ГОСПОДАР Якщо в мою зайшов господу, Хто тобі право дав повчать? Адже ти в домі не господар Й мені, що діять, краще знать. Може ще ти мені покажеш, Як тре’ще й і жінку цілувать? Чи не пішов би ти, мій любий, Сам зрозумієш? Чи сказать? 11.11.1988 р. КОЛИ БУРЧИТЬ ДРУЖИНА Про яку поезію можна говорить, Як дружина вічно цілий день бурчить? Що готовий тут же взяти за горлянку Й за одним замовить по душі слов’янку. 11.9.1988 р. ТАМ, ДЕ ЗОРІ Вже догорав спекотний серпень І укладалось Сонце спать, Як з лісу викотився Місяць І став берізок обнімать. Ті з лісу стали вибігати, Немов налякані зайці, І почали всю ніч стрибати, Неначе в полі цвіркунці. 9.10.1988 р. СВОЇМ КОХАНИМ Подякуйте мені, кирпаті, За те, що все життя трудивсь, І вас, в якій не стрів би хаті, Кохать ніколи не лінивсь. Подякуйте за всі ті ночі, Які я вам подарував, Що заглядав у ваші очі Й від злих очей оберігав. Я вдячний вам за те натхнення, Яке від вас я вічно брав, Й чим більше ви мене кохали, Тим більше я і вам давав. Я вдячний вам. Та що казати? Від вас я кращого не знав, Бо міг всю ніч вас так кохати, Що навіть гай і той не спав. 16.12.1988 р. КУДИ ІДЕШ? – Хто така? Куди ідеш, Що у пазусі несеш? Може ти мені покажеш Те, що в шортиках ховаєш? – Не для показу той рай, А як хочеш – наливай! Бо та скрипочка,– до Гриця,– Не для того, щоб… дивиться. 11.11.1988 р. МОЯ ДЕЗДЕМОНА Як я прийшов до Дездемони, Як тут же злив свої гормони, Ще раз її поцілував, І їй при всіх «гуд бай» сказав. Вона злегенька посміхнулась І помахала: – Будь здоров. Отак ми з нею і живемо Серед гаїв й серед дібров. 19.6.2011 р. ЩЕДРА ДОПОМОГА – Ну де ж тут будуть діти? – Питаю шефа знов, – Як люди за роботою Забули про любов. Яке вже тут весілля, Про що тут говорить, Коли прийдеш з роботи, І все підряд болить. А ті сопуть-сміються, Тут нічого язвить, Бо як робочі трудяться, Ми знаєм, що робить. Колись якут, між нами, Сказав, як всівсь на пліт: – Ми не спимо з жінками, А дітки – кожен рік. – І де ж вони беруться, Як з ними не спите? – Начальство помагає, Спасибі їм за те… 14.12.1988 р. ЩО КРАЩЕ ТРОЯНД? Чи є що краще, ти скажи, Як цвіт троянд серед зими? 8.8.2004 р. НІЧ І ДОЩ За вікном шумить дощ. Монотонно, гіпнозом Заворожує слух. Я вслухаюся в ніч. Хтось проїхав в пітьмі попід вікнами возом І залишив, немов за вікном, темну річ. Я вдивляюся в ніч. Де дівалися зорі? Може їх розхватали дівчата оті, Що від погляду їх в серці, ніби на морі, І бунтує душа, як прибої морські. Цілу ніч іде дощ, цілу ніч не змовкає, Мов, шукає когось і не може знайти. То немов барабанщик в вікно барабанить, То, схилившись на вишню, причаївся й мовчить. Цілу ніч іде дощ. Цілу ніч – блискавиці, Ніби стріли, то тут, а то в іншім краю Нагадали мені про сільські вечірниці, Про дівочу красу і про юність мою. Цілу ніч іде дощ. Я вслухаюся в простір. Все шумить і шумить. Може хоче сказать, Що прийшов він до нас так, як ходять у гості, І, втомившись, на луки вкладається спать. Тож, як поле шумить, я сміюсь і радію. Всякий шум – то життя, то ознака життя. І, здається мені, я ніколи не зміг би Жить без шуму дощів ані ночі, ні дня. 3.7.1970 р.-6.7.1970 р.