ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— Доведеться переписати. — Генерал Федоров зняв трубку урядового телефону, набрав номер. — Алло, здрастуйте, коли ви чекаєте Василя Лук'яновича? Ах, вилетів… Розумію, а хто на господарстві? Ага, спасибі. — Він набрав інший номер. — Миколо Григоровичу, здрастуйте, це Федоров, з КДБ, добрий день. Так, нічого, дякую. Миколо Григоровичу, скажіть мені — ви брали участь у переговорах з Нагонією? Саме так. А хто готував матеріали? Ні, ні, я маю на увазі спеціальні поставки. Так. Ясно. З якого відділу? Дубов? Мій заступник, генерал Константинов, збирається до вас, знайдете час? Ах, он як. Добре. Спасибі. До побачення.
Петро Георгійович поклав трубку, зняв окуляри, сховав їх у футляр.
— Отак, — сказав він. — З питань економіки матеріали готував Дубов. А вас поздоровляю, у нього вже сидить Проскурін, чітко працюєте, генерале. Готуйте постанову, зв'язуйтеся з прокуратурою, будемо ексгумувати труп.
У висновку спеціалістів, які брали участь в ексгумації трупа Вінтер і проведенні експертизи, було сказано, що набряк легенів викликано застосуванням препарату з гострим запахом, невідомого нашій фармакології. При дослідженні залишків препарату з'ясувалося, що непритомність може настати за тридцять-сорок секунд після вживання препарату, однак смерть настає значно пізніше. Через те що препарат нам невідомий, дії лікарів, які надавали першу допомогу О. В. Вінтер, слід вважати правильними; ми, що нижче підписалися, не знаємо, який протидіючий засіб можна було вжити, щоб урятувати життя Вінтер. При цьому на поставлене перед нами запитання про вагітність покійної слід дати негативну відповідь.
Ми повинні також дати негативну відповідь і на запитання про наявність в організмі покійної будь-яких слідів хронічного легеневого захворювання. Можна підтвердити, що покійна до введення в її організм невідомого препарату була цілком здорова.
«Славіну.
Якомога прискорте відповідь на запитання про представництво «Кук і сини». Інтерес до Дубова старанно маскуйте.
Центр».
«Центр.
Представництва «Кук і сини» у Луїсбурзі немає. Двокімнатний люкс номер 1096 наймали для Дубова дванадцять разів, починаючи з березня 1976 року по липень. Вартість номера 95 доларів на добу. Щомісячна заробітна плата Дубова з березня по липень становила 500 доларів.
Славін».
Глебб
— Ви самі, Ендрю?
Зотов здивовано відступив у передпокій, на темній площадці сходів (він наймав квартиру в будинку, де рано лягали спати) стояла Пілар. Обличчя її, облямоване чорним волоссям, було стривожене, бліде.
— Заходьте, Пілар, радий бачити. Як ви мене розшукали?
— Любий, любий Ендрю…
— Що сталося? Ви чимось стривожені? Заходьте ж.
— Спасибі. Можна пройти на балкон?
— Куди завгодно. Тільки там іще задушливіше, ніж тут.
— Ендрю, вислухайте мене. Я прийшла сказати вам не про те, що люблю вас і ладна бути з вами, де ви захочете: в Росії, якщо візьмете мене туди; чи тут, якщо вирішите залишитись; чи в іншому місці, якщо надумаєте виїхати. Заждіть, Ендрю, ви обіцяли мене вислухати. Ви не бачили Глебба два дні, я — теж. Він не просто торговець, Ендрю, він, мені здається, зв'язаний з CIA…
— З ким?
— З CIA. Так ми, іспанці, називаємо ЦРУ. І не з'являється він неспроста, любий Ендрю. У них щось трапилось. Я не знаю, що в них трапилось, але Лоренс сказав, що тепер, після того що сталося, вони можуть підвести кількох росіян, у тому числі й вас.
— Це якісь дурниці, Пілар?! Я нічого не розумію.
— Ніжний мій, сивий чоловіче, ви зрозумієте мене. Я ніколи не насмілилась би прийти до вас з цим, Ендрю, але та жінка, яка не дозволяла мені прийти до вас з цим признанням досі… Словом, Ольги вже нема, вона померла…
— Що?!
— Так. Раптово вмерла, її поховали два дні тому…
Зотов сів на краєчок плетеного стільця, сперся ліктями на бильця балкона, стиснув долонями скроні…
— Чому ж ніхто нічого не повідомив? Слухайте-но, це нісенітниця, це поганий жарт, цього не може бути, Пілар!
— Тихше. Рідний ви мій, це правда.
— Який же код… — Зотов підвівся. — Ви не знаєте, який код у Парижі? Кажуть, що можна дзвонити через Париж. Як ви дізнались про Ольгу? Що з нею? Автокатастрофа?
— Я не знаю подробиць. Я знаю одне: її вже нема. Я не знаю паризького коду, якщо хочете, будете розмовляти через Мадрід. У вас нема нічого випити, мене всю тіпає.
— Там… У барі. Зараз.
— Я візьму, не турбуйтесь. Вам з льодом?