За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Швидке наближення радянсько-німецького фронту змінювало ситуацію у протистоянні. Радянська влада поверталася, і саме вона знову стане головним ворогом для українських націоналістів, на якому буде зосереджено всю увагу. Тому восени 1943 р. доходить до відновлення переговорів між українським та польським підпіллям. Зустрічі відбувалися в Галичині, де розміщувалося керівництво обох підпільних рухів на західноукраїнських землях, проте серед ініціаторів їх проведення були й представники українського підпілля Волині. В одному зі звітів волинського СБ ОУН за вересень 1943 р. автор зазначає: «Вважаю політично доцільним звернутися до компетентних чинників із внеском про ревізію нашого відношення до поляків і дорогою перетрактації [35] з польськими провідниками відірвати їх від німців і більшовиків, що позбавило б одних і других поважної кількості живої сили та морально їх розложило. Скрутне положення поляків під сучасну пору дає підставу думати про успіх такого потягнення».
На жаль, переговори вкотре завершилися нічим, а тому не здатні були зупинити розростання вогнища конфлікту, яке на той момент вже перекинулося і на Галичину, охопивши, таким чином, практично всю Західну Україну.
Галичина 1943 р. Перші іскри війни
Ситуація в Галичині у першій половині 1943 р. суттєво відрізнялася від волинської. По-перше, німецький окупаційний режим тут був значно м’якшим і не викликав такого стихійного спротиву населення, як на Волині та Поліссі. Навіть більше, німці готові були продовжувати в Галичині «проукраїнські» загравання — зокрема, оголосивши про створення Ваффен СС дивізії «Галичина». Малопомітною тут до середини 1943 р. залишалася й діяльність радянського підпілля. На галицьких теренах позиції ОУН(б) були значно сильнішими, її підпільні ланки охоплювали майже кожне село, бандерівці практично не мали тут сильної опозиції на зразок загонів «Тараса Бульби» чи мельниківських партизанських відділів. Це все дозволило ОУН(б) опанувати ситуацію та спрямовувати її розвиток у потрібному русі, уникаючи неконтрольованих стихійних заворушень.
Схоже, як і на Волині, у Галичині становище докорінно змінили радянські партизани. Спроба великого з’єднання на чолі із Сидором Ковпаком прорватися в Карпати і закріпитися тут спонукала керівництво ОУН(б) передчасно взятися до розбудови повстанських відділів. Таким чином, улітку 1943 р. в Галичині постає Українська народна самооборона, яка розпочинає акції проти радянських партизанів та німецьких окупаційних сил.
Поява червоних партизанів активізувала діяльність і польського підпілля, яке, до речі, у Галичині теж мало суттєво сильніші порівняно з Волинню позиції. «Рейд більшовицької партизанки, ― читаємо у звіті українського підпілля за липень 1943 р., ― скріпив віру поляків у скорий провал німецької держави і у можливість виникнення польської держави. Свою радість з тої причини не стараються навіть закривати. Польське підпілля охопило скрізь міста, польські кольонії та лігеншафти». В іншому звіті зі Львівщини стверджується, що влітку 1943 р. почалося розгортання збройних загонів польського підпілля чисельністю 15—30 бойовиків. Крім того, відбувається збільшення місцевих сил через скерування в Галичину через Равщину та Любачівщину груп із північного заходу, з центру Польщі.
Усе це, на думку звітодавця, дає підстави твердити, що «поляки пляново підготовляють себе до боротьби за ЗУЗ, що їх хочуть включити в кордони Польської Держави».
Відомий американський дослідник Джон Армстронг чи не першим відзначив: «У кінцевому результаті опосередкованим, але найбільш шкідливим результатом вторгнення Ковпака стало загострення стосунків між українцями і поляками Галичини».
Ще одним чинником, який вплинув на стосунки між українським та польським підпіллям саме в цей час, стали персональні зміни у верхівці обох рухів. Від керівництва ОУН усунуто Миколу Лебедя — його замінив Роман Шухевич, більш радикальний щодо поляків, ніж його попередник. У командуванні Армії Крайової змінився командир Львівського обшару ― замість генерала Савіцького на цю посаду призначено Владислава Філіпковського, скептично налаштованого щодо співпраці з українцями.
35
переговорів. — Ред.