Olya_#1

— Та… — Макс кивнув, а тоді знов здивовано не неї зиркнув. — Тобто? На чому летіти?

— На скейтах, — здивувалась і Оля.

Вона дала йому чорний скейт із логотипом Chrysler, а сама взяла отой другий, з різнокольоровими квіточками, — кинула його додолу. Скейт завис в сантиметрі над землею, і Оля проворно стрибнула на нього.

Макс так і стовбичив на місці.

— Любий!.. — замахала до нього Оля. — Агов!.. Ти чого, е?

Він мовчав і заклопотано на неї позирав.

Вона співчутливо нахмурилась.

— Ти ніколи не катався на скейті?

Він винувато крутнув головою.

— Не бійся, — всміхнулась вона, — тут є система аварійного зниження, і взагалі — ці скейти з біса надійні. Ми малими катались на саморобних — на них дійсно можна вбитись… Але, віриш, нам навіть вдавалось втікати на них від поліції! Ми на них залітали аж у Смоленськ — на гульки, а полісмени там за нами ганялись… — вона добродушно розсміялась. — Не бійся, в разі чого я тебе підстрахую.

Трошки закотила рукав та показала йому «masterok».

— Полеті-іли!..

І вони полетіли. Перестрибнули через огородження тераси і круто спікірували в зелену зону — Оля віддалено притримувала Макса своїм ін’єктором-мутантом… Вони пролетіли над густими травами галявин, над головами поодиноких перехожих, що прогулювались доріжками, над струмочками в чагарниках, над заростями, садами, затхлими озерцями та водоспадами, над усім цим тихим, безхмарним і трохи печальним літом. Вони крутились над озерами, розлякували качок та диких гусей, перестрибували мости і пірнали під них, торкали руками верби й осоку, зривали на льоту польові квіти. Вони ганялись одне за одним, сміялись, окликали одне одного по імені, а Оля ще й виконала спеціально для Макса кілька карколомних сальто, а тоді просто на льоту вляглася пузом на скейт і, крутнувшись навколо своєї осі, стрімко прошмигнула під низеньким гротом водоспаду, ледь-ледь намочивши волосся…

Словом — у підземні гаражі готелю вони прибули аж під вечір. У Максовій секції Оля карткою Skytek від’єднала додж від техобслуговування і розрядила його — мобіль заліг у летаргію. Потому вона вляглася спиною на свій квітчастий скейт і залетіла під опори, під черево доджа… Там вона щось одно бурчала собі під носа і врешті витягла на світ божий одну з товстих судин мобіля, вколола її ін’єктором і вилізла з-під тачки.

— Що тепер? — спитав зацікавлений Макс.

— Зробимо «заквасочку»… — пробурчала Оля і виприснула вміст ін’єктора в термос із біогелем.

Потім вона налаштувала термос на якийсь нестандартний режим і поставила його на підлогу, поклала поруч «masterok», повернулась до Макса.

— Так, коханий, — мовила вона, — зараз буде найвідповідальніший і найскладніший момент. Тому не відволікай мене, добре?

— Окей.

— Я просто посиджу тут у куточку… з півгодинки. Можеш вийти на вулицю.

— Я почекаю.

Вона штовхнула скейт у куток секції під панорамний дисплей техобслуговування, всілась на нього, склавши ноги і вхопившись руками за ступні, нахилила голову, примружила очі…