Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
— Між іншим, я на те тебе і відправила з дому — щоб оце все не пояснювати…
Вона повела рукою над тим своїм імпровізованим… столом?
— А ти, значить…
Макс видихнув.
— Я відпросився.
— Ох, — вона погрозила йому пальчиком і втомлено повела рукою, — ну, сідай тепер, що ж…
Гравістілець підлетів до Макса, і він присів на його край, а Оля бухнулась на свій.
— То що ти робиш? — зацікавлено повів хлопець і зиркнув у номер. — І що це за…?
— Хотіла чимось відволікти дронів, — зітхнула Оля і прибрала закудлане каштанове пасмо з-перед очей. — Тепер майже всі зайняті.. гостями. Або готують частування.
— Частування?
— Теляча печінка під сметаною, м’ясне рагу, салати… що там ще? — вона поклала (підвісила?) ін’єктор і взяла до рук інженерну модифікацію імпульсного ножа. — Не пам’ятаю. Усе, що могла згадати з кулінарії… — зажурено всміхнулась, — як бачиш, я тут займаюсь не зовсім законною діяльністю — не хотілось би зайвий раз складати пояснювальні чи навіть накликати сюди копів, отож…
— А що ти… — Макс нахилився над жмутком шпильок, — це ж шпильки?
— Угу, — Оля кивнула і нахилилась над завислим у повітрі ін’єктором. — Я робила «п’явок».
Вона заходилась інженерним ножем розмонтовувати корпус ін'єктора.
— «П’явок»? — перепитав Макс.
- Інтерактивні з’єднання, — пояснила вона. — Зі шпильок можна зліпити майже що завгодно, але мені багато й не треба, це я так — про запас.
— Навіщо тобі ніж і… ін’єктор?
— Зроблю одну річ…
Вона знов зосередилась і відповідала не надто уважно — не так відсторонено, як тоді, але все ж не надто охоче.
— Яку?
— Корисну.
— Олю!..
Вона приснула і підняла на нього погляд — Макс виглядав засмученим.
— Ну, коханий… — вона простягла ліву руку і погладила йому передпліччя. — Ти мені трошки заважаєш, — добродушно всміхнулась.
— Ну мені ж цікаво!..
— Ну добре, добре — лише не ображайся, якщо я бурчатиму собі під ніс, окей?
Макс із готовністю закивав.
— У нас його називають «masterok», це така універсальна ремонтна приблуда… — вона узялась знову хвацько орудувати інженерним ножем. — Зараз сам побачиш, лише ось…
Вона знов зосереджено нахмурилась і підчепила ножем вологу зв’язку акумуляторних батарей… Макс слухняно мовчав і позирав, як вона виколупує з корпусу ін’єктора контрольну панель, але потім усе ж не втримався:
— То ці шпильки, ти що, їх..?
— Накачала своєю кров’ю, — кумедно пирхнула Оля, не відриваючись від роботи.
— А це… — Макс задумався.
— Не кров’ю, а електролітом. І…
Вона обережно від’єднувала від контрольної панелі ін’єктора синювату плівку капілярних з’єднань…
— Коротше кажучи, я змоделювала в своїх судинах вузькоспеціалізований вид ботів — вони «заразять» шпильки і утворять… такий паразитичний організм, «поліп», він перепрошиє шпильки. Та, власне, уже…
Оля кивнула на нерухомі тільця шпильок.
— А вони… — Макс скептично торкнув одну, і та поплила по повітрю до Олі. — Вони взагалі живі? Виглядають мертвими.
Оля всміхнулась, і раптом шпилечки заворушились і поповзли по повітрю до Макса. Той здивовано вирячився, а вони, підповзши зовсім близько, раптом почали скручуватись… в його ім’я. Декілька шпилечок склались перед ним в слово:
«Максе…»
Інші заметушились і склались поруч в:
«…я…»
Ще декілька підповзли і утворили:
«…тебе…»
А решта шпильок раптом змінила колір на червоний і сплелася в велике сердечко. Сердечко запульсувало і розпалось на слово:
«…люблю».
Макс здивовано зиркнув на Олю — та єхидно всміхалася, так і колупаючись у розібраній контрольній панелі ін’єктора.
— Ти… ними керуєш? — спитав врешті він, також посміхнувшись.
— Власне, в якомусь сенсі вони тепер частина мене. Шпильки… — вона поцупила кілька шпильок в жменю, — …це один із найдоступніших замінників інтерактивних з’єднань. Ними, наприклад, можна хакнути банківський термінал або касового дрона, дуже зручно — заходиш, наприклад, у торговий центр і… начебто випадково губиш шпильку. І йдеш собі геть.
Оля взяла деталі з контрольної панелі ножа і піднесла до їхньої капілярної сітки одну шпильку. Та проворно витяглась в тонюсіньку ниточку і вп’ялась в синювату вологу плівку… і зникла. Оля провернула це зі ще кількома шпилечками.
— Тебе…
Макс задумався і несвідомим рухом потягся до потилиці.
Оля приснула — ця його звичка завше її веселила.