Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
— Живи довго й щасливо… — замугикала Оля на Максів манер.
— А як виходить, що воно в тебе зживається? — раптом задумавшись, запитав Макс, — це ж різні прилади…
— От не була б я по вуха в тебе закохана, я б тебе тріснула, — пирхнула Оля, скептично крутнувши головою.
— За що? — всміхнувся хлопчина.
— Ну як це за що, за безтолковість, ти узагалі хто?
— Тобто?
— Ну от, поки я тебе не зустріла, я б ніколи не подумала, що власник British Technology не знає таких елементарних речей, — вона потрусила інженерним ножем. — Де я взяла цей ніж?
— Звідки я знаю? — розвів руками Макс.
— Подумай, — вона вказала на рукоятку, — що це?
— Емблема.
— Дурнувата емблема LUX Hotel, а значить, де я взяла цей ніж?
— В міні-марекеті.
— От, який молодчик!..
Макс не зміг втриматись і коротко засміявся.
— А якщо я взяла його тут, то…
— То?
— Не тупи, хто виробляє ці ножі?
— Ми?
— Ну майже, їх виробляє Gerber — можна сказати, що й ви. Оцей ін’єктор виробляє Ambulance S.A. — також ваш структурний підрозділ. Оці скейти — Chrysler Motors, тобто…
— Також ми, — кивнув Макс.
— Отож бо й воно, а тепер, «bozhok», відкрию тобі велику вселенську таємницю…
Оля витримала ефектну драматичну паузу.
— … Оце все причандалля кується на одних і тих самих ваших же виробничих лініях, конкретніше — отут от, в США і на Титані.
— Та ну! — Макс крутнув головою. — Авторські права…
— Плювати на авторські права, авторські права — це пустий звук, уніфікація — ось наше все.
Макс жваво запротестував:
— Але ж є ексклюзивні…
— Плювати на ексклюзивність, — перебила його Оля, — залиш її для вашої реклами. Комплектуючі одні й ті ж — так тупо дешевше.
— Тобто… — Макс понурився, — … ти хочеш сказати, що ми дуримо клієнтів?
— О, ще й як! — вона засміялась.
— А… — він закляк, — ти-бо звідки це знаєш, нещасний злидень?
Оля зареготала і єхидно йому підморгнула:
- Інженерна хитрість.
Вона взяла до рук балончик із монтажним спреєм і налаштувала насадку.
— От ти ж точно не знаєш, що це таке, так?
— Уявлення не маю.
— А це… — вона взяла в іншу руку інженерний ніж, — одна з найкрутіших речей в галактиці.
З балончика вилетів концентричний струмінь різнокольорових блискіток-крапель, над напівживим «мутантом» заграла маленька веселка, і «ранка» миттєво затяглася. Потім Оля ще разок бризнула на під’єднані батареї, і вони стали обростати якоюсь смолистою речовиною…
— А… чому саме скейт? — мовив Макс, зачаровано позираючи на той процес.
— Бо його акумулятори, — пояснила Оля, рівняючи краї наросту інженерним ножем, — оснащені приймачами і живляться напряму від енергоструменів, а… це найцікавіше!..
Вона підняла вказівний палець, уважно при цьому орудуючи ножем.
— …Розподільники RSK ідентифікують їх як скейти. Як чортові скейти, а не нелегальний гібрид, що фактично є саморобною зброєю — дуже зручно.
Макс дивився, як вона рівняє наріст, що все більш ставав схожим на акуратну рукоять кишенькового лазерного пістолета. Він дивився і дивився, тоді підвів погляд і дивився з хвилю чи дві на саму Олю — її тендітне тільце згорбилось над гравітаційним столом, халат знову сповз із одного плеча, нерозчесане каштанове пасмо спало на великі сірі оченята — зосереджені, примружені…
— Олю… — врешті видихнув він.
— Так? — мугикнула вона, не відриваючись від роботи.
— Ти… — він завагався, а тоді випалив: — Господи, ти така приваблива зараз!..
Вона підняла на нього зворушливий, дещо розгублений погляд, а тоді раптом зайшлася здавленим сміхом.
- І що смішного? — пирхнув Макс.
— Вибач, я… — вона, пересміявшись, поклала руку на груди. — Ти не повіриш, але… люди говорили мені, що моя мама колись принадила тата цим самим.
- Інженерними навичками? — засміявся й Макс.
— Саме так, — вона остаточно пересміялась і послала хлопчині повітряний поцілунок. — Ну, що… наш «masterok» готовий!
Макс зиркнув на мініатюрну штукенцію, схожу чимось на гібрид ін’єктора (на це вказував специфічний індикатор збоку) та кишенькового лазерного пістолета…
- І що ним можна робити? — спитав він у Олі.
— Та що завгодно, — здвигнула плечима вона і…
Взяла прилад до рук — направила на Макса.
Той раптом злетів зі свого стільця і завис у повітрі над терасою.
Хлопчина незграбно махнув руками і проти своєї волі повільно полетів до Олі.