Смерть у Бреслау

Анвальдт попрощався із супутниками, сховав Софокла до кишені й вистрибнув на перон. Вийшов із вокзалу й зупинився біля кількох доглянутих клумб із квітами. Розкрив блокнота й прочитав: «Вулиця Ринкова, З». У цю мить під’їхав екіпаж. Анвальдт зрадів і показав візникові картку з назвою вулиці.

Равич був гарним, чистим містом, що потопало у квітах. Над ним височіли вартові вежі в’язниці з червоної цегли. Наближався присмерк, запрошуючи людей вийти з будинків. Зграйки галасливих підлітків чіплялися до зарозумілих дівчат, що гордовито прогулювалися вулицями, у побілених вапном сінях будинків сиділи жінки на ослінчиках, під ресторанами стояли вусаті чоловіки в тісних жилетах і, попиваючи пиво з кухлів, обговорювали зовнішню політику Польщі.

Саме біля такої групки зупинився екіпаж. Анвальдт кинув візникові кількадесят пфенігів і глянув на номер будинку. «Ринкова, З».

Поліцейський увійшов до під’їзду й озирнувся довкола, шукаючи сторожа. Замість нього з’явилися двоє чоловіків у капелюхах. Обличчя в них були рішучі. Вони про щось запитали Анвальдта. Той безпорадно розвів руками й по-німецькому відповів про мету свого приїзду. Звісно, назвав прізвище Ганни Шлоссарчик. Це подіяло на чоловіків досить незвично. Без жодного слова вони перегородили йому дорогу до виходу й дали зрозуміти, що він повинен піднятися нагору. Анвальдт непевно піднявся солідними дерев’яними сходами й опинився на другому поверсі, де побачив дві невеличкі квартирки. Двері до однієї були відчинені, там світилося, всередині юрмилося кілька чоловіків з упевненими поглядами. Інстинкт не підвів Анвальдта: саме так виглядають поліцейські на будь-якій географічній широті.