Смерть у Бреслау
- Автор: Краевский Марек
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-40-9
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Смерть у Бреслау». Краткое содержание книги:
Для широкого загалу читачів.
Пам’ятаючи про отриману сьогодні вранці пересторогу про те, що одна з телефоністок — коханка заступника Крауза, Дітмара Фебе, Мокк вийшов з будинку поліції й через Швайдніцер Штадтграбен попрямував до скверу біля універмагу Вертгайма. Задихаючись від спеки в заскленій телефонній будці, він набрав номер фон Гарденбурґа.
У цей час Анвальдт сновигав по будинку управління й намарне намагався відшукати шефа. Він утратив терпець і вирішив діяти на власний розсуд. Прочинив двері до кабінету кримінальних асистентів. Курт Смолож умить зрозумів його й вийшов у коридор.
— Смоложе, візьміть ще одну людину й поїдемо до Маасса. Може, і його посадимо в стоматологічне крісло.
І Мокк, і Анвальдт одночасно відчули, що спека стала просто-таки тропічною.
У помешканні Маасса панував страшенний розгардіяш. Анвальдт і Смолож, втомлені поспішним обшуком, сиділи у вітальні й важко відсапувались. Смолож щомиті підходив до вікна й дивився на п’яницю, що стояв, наче приклеєний до стіни будинку, глипаючи навколо на диво притомними очима. Маасс не з’являвся.
Анвальдт удивлявся в аркуш друкарського паперу з нотатками, зробленими від руки. Це було щось на зразок незакінченого плану звіту, два хаотичні речення. Угорі на аркуші було написано: «Ганна Шлоссарчик, Равич. Мати?» Нижче: «Слідство в Равичі. Детективові з фірми «Адольф Єндерко» сплачено 100 марок». Анвальдт не звертав уже уваги ні на спеку, ні на звуки піаніно, що долинали з горішнього помешкання, ні на затісну сорочку, що прилипла до тіла, ні навіть на біль у яснах після вирваного кореня. Він утупився в аркуш, розпачливо силкуючись пригадати, де йому зовсім недавно зустрічалося прізвище «Шлоссарчик». Глянув на Смоложа, котрий нервово переглядав чисті аркуші, що лежали на круглому полумиску, і раптом його осяяло: «Еврика!» Він пригадав, що бачив це прізвище, коли вчора перешукував досьє на слуг фон дер Мальтена. Полегшено зітхнув: Ганну Шлоссарчик не доведеться розшукувати, як Еркіна. Буркнув до себе:
— Про все дізнаюся у фірмі «Адольф Єндерко».
— Що? — Смолож обернувся від вікна.
— Ні, нічого, я просто міркував уголос.
Смолож підійшов до Анвальдта й зазирнув йому через плече. Уважно прочитавши Маассові нотатки, він вибухнув сміхом.
— Чого ви так смієтеся?
— Кумедне прізвище Шлоссарчик.
— Де знаходиться цей Равич?
— У Польщі, кілометрів за п’ятдесят від Бреслау, відразу біля кордону.
Анвальдт зав’язав краватку, одяг капелюха й невдоволено глянув на свої запилюжені черевики.
— Смоложе, ви і ваш псевдоп’яниця будете по черзі сидіти в Маассовому помешканні, доки він не прийде. Щойно наш учений з’явиться, затримайте його, а тоді повідомте Мокка або мене.
Анвальдт обережно зачинив за собою двері. За хвилину повернувся і з цікавістю глянув на Смоложа:
— Скажіть-но, а чому вас так розсмішило прізвище Шлоссарчик?
Смолож трохи злічено посміхнувся:
— Воно мені здалося схожим на слово «шлоссер» — «слюсар». Ви лише подумайте: жінка на прізвище «слюсар». Ха-ха, що ж це за слюсар без ключа або відмички, ха-ха?..
Тайхеккер-парк за Головним вокзалом о цій порі вирував життям. У ньому шукали прохолоди подорожні, що чекали на пересадку в Бреслау, службовці з управління залізниці, які понаднормово працювали перед омріяною відпусткою в Цоппоті або Штральзунді, галасували діти біля кіосків з морозивом, на лавках сиділи служниці, розштовхуючи одна одну широкими гепами, напівлежали легкі хворі з поблизької лікарні Бетесда, диміли сигарами батьки сімейств, освіжившись у лазні під душем або вийшовши із прохолодної читальні на Тайхеккер-штрасе. Зараз їхні ліниві погляди проводжали повій, які неквапно проходжувалися алейками. Під церквою Спасителя безногий ветеран грав на кларнеті. Угледівши двох елегантно одягнених чоловіків середнього віку, він заграв якусь мелодію з оперетки, сподіваючись на щедру милостиню. Вони байдуже його проминули. До вух прохача долинув доволі високий упевнений голос:
— Гаразд, пане кримінальний директоре, ми перевіримо цього Еркіна.
Ветеран поправив табличку з написом «Помстимося за Верден» й припинив грати. Чоловіки сіли на лавці, звідки щойно підвелися двоє підлітків. Якусь мить обоє дивилися на озброєних саперними лопатками хлопців у коричневих сорочках. Коли ті пішли геть, чоловіки продовжили розмову. Жебрак нашорошив вуха. Фальцет надзвичайно елегантного високого чоловіка переплітався з басовитими відповідями нижчого кремезного співрозмовника у світлому костюмі. Геніальний слух ветерана легко вихоплював високі ноти, які пробивалися крізь вуличний галас. Відповіді баса губилися в гуркоті екіпажів, автомобілів та дзеленчанні трамваїв, що звертали на розі Садової та Борауер-штрасе.